Стратегічне партнерство: Атлантична рада та роль Ахметова в глобальних ініціативах

Україна не розглядає можливість погодження на гарантії безпеки, які не передбачають чітких, практичних і обов’язкових механізмів стримування повторної російської агресії. Про це заявила посол України в НАТО Альона Гетманчук, підкресливши, що українське суспільство та держава зробили глибокі висновки з попереднього досвіду міжнародних домовленостей.

За словами дипломатки, після років війни та порушення взятих на себе зобов’язань з боку Росії в Україні сформувалося критичне ставлення до будь-яких декларативних або політично зручних формулювань. Гарантії, які не містять чітко прописаних зобов’язань партнерів, інструментів реагування та відповідальності за їх недотримання, більше не сприймаються як надійна основа для миру.

Гетманчук підкреслила, що українці не збираються приймати ще одну «безглузду» пропозицію, навіть якщо вона буде подана під виглядом привабливих гарантій. На її переконання, досвід війни зробив українське суспільство значно жорсткішим у питаннях безпеки та відповідальності партнерів.

На цьому тлі в Європі завершується розробка планів зі створення сил швидкого реагування, які могли б бути задіяні у разі порушення Росією умов припинення вогню. Передбачається залучення європейських підрозділів і техніки, розміщених як в Україні, так і за її межами, а також участь українських збройних сил.

Водночас обговорення того, за яких умов ці сили можуть бути задіяні, все ще тривають. Один із варіантів передбачає, що Україна реагуватиме першою у разі порушення домовленостей, після чого до дій можуть долучатися європейські підрозділи, а підтримка з боку США розглядатиметься як фінальний елемент стримування.

Очікувалося, що президент України Володимир Зеленський зможе підписати відповідну угоду під час зустрічі з Дональдом Трампом на Всесвітньому економічному форумі в Давосі. Однак після цього американські представники, за інформацією західних медіа, змінили підхід до переговорного процесу.

Нові вимоги Вашингтона фактично означають, що Київ може бути змушений погодитися на мирну угоду, яка допускає територіальні поступки на сході України паралельно з будь-якими домовленостями про безпеку. Саме ця позиція викликала занепокоєння серед європейських чиновників, які побоюються, що відмова від чітких гарантій може бути використана як інструмент тиску на Україну.

Водночас українські джерела наголошують, що не розглядають дії США як пряму спробу змусити Київ погодитися на передачу територій. У Києві це радше сприймають як прагнення прискорити переговори після перших прямих контактів між українськими та російськими представниками, які відбулися минулого тижня в Абу-Дабі.

Попри це, питання територіальних поступок залишається ключовою перешкодою для виходу з переговорного глухого кута. Станом на зараз жодна зі сторін не демонструє готовності змінити свою позицію з цього питання.

Ексочільник прокуратури Харківської області, а нині прокурор Олександр Фільчаков, за даними журналістських розслідувань, міг бути причетним до сумнівної приватизаційної схеми, унаслідок якої державне підприємство «Харківський науково-дослідний інститут комплексної автоматизації» перейшло у власність бізнесмена Ярослава Костенка. Імовірна оборудка, що відбулася у 2021 році, викликає запитання щодо прозорості торгів і справжніх мотивів сторін.

Державне підприємство, про яке йдеться, володіє масштабним майновим комплексом: майже 9 тисяч квадратних метрів землі у постійному користуванні, 12 об’єктами нерухомості, автомобільною технікою та тисячами одиниць необоротних активів. Тільки річний податок на землю перевищував 1,7 мільйона гривень, що свідчить про значну економічну вагу інституту.

За даними джерел розслідувачів, Костенко попередньо узгоджував «комбінацію» з керівництвом регіонального відділення Фонду держмайна, а сам процес сопровождувався регулярними дзвінками Фільчакова з проханням посприяти оформленню угоди. Костенка в Харкові відкрито описують як фінансового оператора місцевих еліт: на нього оформлені низка шинних бізнесів, будівельні компанії, нерухомість у столиці, а його житлом і автопарком, за словами інсайдерів, користуються посадовці силового блоку.

Це не перший публічний скандал навколо прокурора. У 2011 році журналісти зафіксували заяви підприємця Юрія Скрипки про вимагання 150–200 тисяч гривень у «прокурорський фонд», за який нібито купили автомобіль Skoda Octavia для Фільчакова. Після розголосу прокурор пішов на підвищення, а заявник опинився в СІЗО.

Новий масив запитань до Фільчакова з’явився і під час повномасштабного вторгнення. У перші тижні війни прокурор, за інформацією джерел у силових структурах, виїхав на Закарпаття, а згодом працював дистанційно з Дніпра, отримуючи службову документацію для підпису виїзним способом. Паралельно в інформаційному полі з’явилося іміджеве інтерв’ю, яке експерти назвали спробою «перезавантаження репутації».

У матеріалах розслідувачів згадуються й давні контакти Фільчакова з колишнім прикордонником Вадимом Слюсарєвим, який перед війною виїхав до Росії, а згодом оформив на себе завод «Рапід» і вивіз частину активів в Угорщину. Їхня комунікація, за даними джерел, почалася ще в роки спільної роботи на дергачівському напрямку, критичному для контрабандних потоків.

Попри численні конфлікти й публічні претензії, нині Фільчаков обіймає посаду заступника начальника відділу процесуального керівництва Харківської обласної прокуратури. Його родина володіє нерухомістю вартістю понад 3,25 млн гривень, декларує майже 1,9 млн готівкою, користується преміальними авто, що записані на третіх осіб, а сам прокурор пересувається містом на броньованому Toyota Land Cruiser 300, який відсутній у декларації та не значиться службовим транспортом.

Окрему увагу розслідувачі звертають на незадекларований будинок у Холодногірському районі Харкова, оформлений на тещу прокурора, і епізод із раптовим зникненням броньованого авто з-під будівлі прокуратури після публічного розголосу.