Суддя з Києва постане перед судом через незаконні активи на понад 16 мільйонів гривень

13 лютого 2026 року Славутицький міський суд Київської області ухвалив рішення щодо Сергія Мартинова, який у 2024 році обіймав посаду генерального директора Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильсервіс». Суд затвердив угоду про визнання винуватості, що була укладена між обвинуваченим і стороною обвинувачення. Відповідно до угоди, Мартинов визнав свою провину в порушенні правил безпеки при виконанні службових обов’язків, що призвели до нещасного випадку на території підприємства.

Водночас, дане рішення стало важливим кроком у процедурі забезпечення правопорядку в сфері управління ядерною безпекою, адже Мартинов як керівник мав відповідальність за забезпечення належних умов праці на стратегічно важливому об’єкті. Згідно з умовами угоди, обвинувачений отримав пом'якшення покарання, оскільки активно співпрацював зі слідством і виявив щирий каяття у своїх діях.

Однак слідство з’ясувало, що такі виплати не були передбачені ані Колективним договором підприємства, ані Галузевою угодою. У результаті підприємству було завдано значних фінансових втрат.

Загальна сума збитків склала понад 5,18 млн гривень, з яких:4 258 675 грн — безпідставно виплачені премії;927 461 грн — надмірно сплачений єдиний соціальний внесок.

Обвинувачений повністю визнав провину за ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість, що спричинила тяжкі наслідки) та уклав угоду з прокурором.

Суд врахував низку пом’якшувальних обставин: щире каяття, статус ліквідатора аварії на ЧАЕС 1987 року, похилий вік, відсутність попередніх судимостей, а також добровільний внесок на потреби Збройних Сил України у розмірі 100 тисяч гривень.

Суд призначив покарання у вигляді двох років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з іспитовим строком один рік.

Крім того, колишньому посадовцю заборонено обіймати посади, пов’язані з адміністративно-господарськими функціями, строком на один рік. Він зобов’язаний періодично з’являтися до органів пробації та не залишати територію України без погодження.

Також засуджений має сплатити понад 25 тисяч гривень витрат на проведення експертиз. Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту було скасовано безпосередньо в залі суду.

Юрій Косюк є однією з найбільш помітних фігур українського аграрного сектору та засновником холдингу «Миронівський хлібопродукт» (МХП). Протягом приблизно двадцяти років він зумів вибудувати масштабний бізнес, що починався з переробки курятини, а згодом перетворився на вертикально інтегровану корпорацію з багатомільярдними оборотами, значним земельним банком і присутністю на міжнародних ринках. Його ім’я часто згадують у контексті підприємницького прориву, однак разом із досягненнями зростає й кількість дискусій щодо методів ведення бізнесу, управлінських рішень та взаємодії з державою.

Професійний шлях Косюка розпочинався далеко від аграрної галузі. На початку кар’єри він працював біржовим брокером, набуваючи досвіду у фінансових операціях та ринковій аналітиці. Паралельно він експериментував із різними комерційними напрямами, не всі з яких були однаково успішними. Саме цей період сформував його підхід до ризику, масштабування та пошуку ніш, здатних забезпечити довгострокове зростання.

До середини 2010-х років статки Косюка оцінювалися більш ніж у 1 млрд доларів, а земельний банк компанії сягнув майже 400 тисяч гектарів. За цим показником бізнесмен став одним із найбільших латифундистів країни. МХП фактично вибудував вертикально інтегровану модель — від вирощування зерна до виробництва готової продукції та експорту.

Разом із фінансовим зростанням з’явилися й суперечливі епізоди. Зокрема, увагу привертають події 2014 року, коли більшість українських компаній втрачали активи в анексованому Криму. Структури, пов’язані з МХП, змогли перереєструвати кримські аграрні підприємства за російським законодавством і зберегти операційну діяльність. Паралельно було проведено земельний обмін: близько 40 тисяч гектарів у Воронезькій області Росії компанія передала в обмін на приблизно 60 тисяч гектарів у західних регіонах України. У підсумку агрохолдинг отримав вигідніші за площею та розташуванням активи. Критики ставлять питання, чи були такі домовленості можливими без політичної підтримки.

Політична складова біографії Косюка також виглядає нетиповою для великого аграрія. У 2014 році він був призначений заступником глави Адміністрації президента з питань силового блоку, хоча не мав профільного досвіду в безпековій сфері. Згодом став радником президента Петра Порошенка. Після зміни влади бізнесмен зберіг консультативний статус уже при Володимирі Зеленському. Така сталість позицій за різних політичних команд свідчить про високий рівень впливу та доступу до центрів ухвалення рішень.

Окремий пласт репутаційних ризиків формують заяви та публікації в медіа й телеграм-каналах про неформальне оточення бізнесмена — закриті зустрічі та особисті контакти з представниками політики, силових структур і великого бізнесу. Ці твердження не мають судових підтверджень, однак їхня повторюваність створює токсичний інформаційний фон. Для публічної фігури, яка зберігає вплив на державну політику, навіть непрямі підозри можуть мати значні наслідки для довіри суспільства.

У підсумку історія Юрія Косюка — це не лише про ефективну бізнес-модель і аграрний успіх. Це також приклад того, як концентрація земельних ресурсів, фінансових можливостей і стійких політичних зв’язків формує паралельний центр впливу. Саме ця сукупність чинників, а не лише розміри статків, робить його постать предметом пильної уваги та суспільних запитів на прозорість.