У Верховній Раді працюють над законом про демобілізацію та змінами у роботі ТЦК

У багатьох країнах світу фіксується стрімке зростання кількості випадків раку щитовидної залози, і цей тип онкології випереджає за темпами збільшення захворюваності більшість інших онкопатологій. У США він уже входить до групи лідерів за динамікою поширення, що привертає увагу медичної спільноти та змушує шукати відповіді на питання, що стоїть за цією «загадковою епідемією». Фахівці намагаються оцінити роль як зовнішніх чинників, так і змін у діагностичних підходах, що можуть впливати на статистику.

Щитовидна залоза, розташована в основі шиї, виконує ключові функції в організмі: контролює серцевий ритм, регулює артеріальний тиск, забезпечує стабільність температури тіла та впливає на вагу. Коли клітини цієї залози починають безконтрольно розмножуватися, формується пухлина, яка може залишатися локалізованою або поступово поширюватися на прилеглі тканини й віддалені органи. Лікарі зазначають, що на ранніх етапах хвороба часто не має помітних симптомів, тому діагностика нерідко відбувається випадково — під час профілактичних оглядів або досліджень, проведених з інших причин.

За даними бази SEER, з 1980 по 2016 рік кількість випадків у США зросла майже втричі: у чоловіків — з 2,39 до 7,54 на 100 000, у жінок — з 6,15 до 21,28 на 100 000.

Однією з причин зростання захворюваності є точніша діагностика. З 1980-х років лікарі почали активно використовувати ультразвук та тонкоголкову біопсію для виявлення дрібних пухлин, раніше непомітних при звичайному огляді. Це дозволило виявляти маленькі папілярні пухлини, які рідко становлять загрозу життю, але тепер потрапляють до статистики.

Водночас дослідники зазначають, що переддіагностика не пояснює всього зростання. У деяких країнах із середнім рівнем доходу та без масового скринінгу теж фіксують збільшення захворюваності. Зростають не лише дрібні вузли, а й більш агресивні пухлини, що поширюються на інші органи.

Факторами ризику називають ожиріння, підвищений рівень тиреотропного гормону (TSH), запалення та інсулінорезистентність. Люди з високим ІМТ на 50% частіше хворіють на рак щитовидної залози. Інші можливі причини — вплив побутових хімікатів, пестицидів, медична радіація від КТ та рентгенівських процедур, а також наявність певних мікроелементів у ґрунті та воді.

Таким чином, зростання випадків раку щитовидної залози — це багатофакторне явище, де взаємодіють генетика, метаболізм, харчування, навколишнє середовище та гормональні впливи.

У контексті повномасштабної війни, коли загроза ядерного конфлікту залишається актуальною, питання захисту здоров'я набуває особливої важливості. В таких умовах потрібно бути готовим до різних викликів, зокрема й до можливих наслідків радіаційного забруднення. Дієтологи запевняють, що правильний вибір продуктів харчування може стати однією з важливих ліній захисту організму від шкідливого впливу радіації.

Як зазначають фахівці, деякі продукти здатні знизити всмоктування та накопичення в організмі небезпечних елементів, таких як цезій та стронцій, які є основними дозоутворюючими елементами в разі ядерного удару. У разі ядерного вибуху ці елементи можуть потрапити в організм через повітря, воду або їжу, викликаючи серйозні порушення в здоров’ї. Проте правильний раціон може допомогти зменшити їх негативний вплив.

Молочні продукти по-різному впливають на накопичення радіонуклідів. Найбільше їх затримує цільне молоко — до 100%. Знежирене молоко затримує 85–92%, вершки — 15–8%, знежирений сир — 10–12%. Значно менше радіоактивних елементів міститься в олії (2,5–1,5%). Топлене масло практично не містить радіонуклідів (0%). Серед овочів і зелені важливо ретельно мити їх у чистій воді — це дозволяє знизити вміст шкідливих речовин до 40%. Термічна обробка продуктів теж має велике значення. Печериці не рекомендується вживати сирими або смаженими — їх потрібно варити, адже у відвар переходить до 85% цезію. Так само м’ясо та рибу краще відварювати — до 50% радіонуклідів виходить у бульйон. В яйцях радіоактивні елементи накопичуються переважно в шкаралупі, але при варінні вони частково переходять у білок, тому безпечніше готувати омлети.

Окрему увагу слід приділяти продуктам, які здатні зв’язувати радіонукліди у травній системі. Це блокатори надходження — рослинні полімери, такі як клітковина, целюлоза, пектин, лігнін, альгінати. Найефективнішими серед них є: нерозчинна клітковина (пшеничні та житні висівки); пектини (печені яблука, варений буряк, шкірка лимона та апельсина, смородина, жито, ячмінь, нешліфований рис); фітати (горох, квасоля); альгінати (морська капуста, агар-агар).

Дотримання таких простих рекомендацій допоможе зменшити негативний вплив радіаційного забруднення на організм у надзвичайних ситуаціях.

Троє українських ветеранів, які мають ампутації, здійснили неймовірне досягнення, яке стало історичним для нашої країни. Вони перепливли протоку Боніфачо, що розділяє південну частину французької Корсики та північну частину італійської Сардинії. Загальна дистанція, яку подолали герої, становила 12,8 кілометра. Цей подвиг є не лише фізичним досягненням, а й символом мужності, волі та незламного духу, який характеризує наших військових навіть після важких травм та випробувань.

Про це повідомила громадська організація ONE TEAM FORCES, яка активно займається підтримкою військових та ветеранів. Вона допомагає їм адаптуватися до цивільного життя та реалізувати свої потенціали через різноманітні спортивні й реабілітаційні ініціативи. Ця організація вже не раз доводила, що навіть у найважчих умовах, після серйозних поранень, українські ветерани можуть досягати великих висот, і їхній дух залишається непереможним.

Заплив мав розпочатися ще вранці, однак через складні погодні умови — шквальний дощ, грім і блискавку — команді довелося тимчасово повернутися на берег. Після покращення погоди плавці стартували о 8:36 ранку. Марафонська водна дистанція пролягала від скель Корсики до скель Сардинії. У складних умовах, серед сильних течій і непередбачуваних змін погоди, команда ветеранів показала результат у 4 години 50 хвилин і фінішувала четвертою серед семи команд-учасниць.

Заплив через протоку Боніфачо вважається офіційною марафонською дистанцією у відкритій воді. Це перший в історії випадок, коли її подолала команда ветеранів з ампутаціями. Їх досягнення стало не лише спортивним проривом, а й потужним символом витривалості, мужності та реабілітації через спорт.