20 лютого уряд Угорщини оголосив, що виступатиме проти надання Україні кредиту Європейського Союзу в розмірі 90 мільярдів євро до того часу, поки не будуть відновлені постачання російської нафти через нафтопровід «Дружба». Це рішення стало черговим кроком у політичному тиску з боку Будапешта на Україну. Подібні загрози були озвучені раніше й іншими країнами, зокрема урядом Словаччини, який також вказував на можливість обмеження експорту нафтопродуктів та електроенергії до України.
Політична ситуація в Центральній Європі знову опинилася в центрі уваги, оскільки кожен новий крок Угорщини підриває і без того складні відносини між країнами ЄС та Києвом. В Україні переживають за можливі економічні наслідки таких рішень, адже надання кредиту з боку ЄС було розраховане як важливе фінансове підкріплення для подолання економічних труднощів, спричинених війною.
За його словами, ані Чехія, ані Польща, ані Австрія не були змушені вводити спеціальні режими через зупинку «Дружби», оскільки давно диверсифікували постачання. Ситуація оголила стратегічний прорахунок угорської компанії MOL, яка володіє нафтопереробними заводами в Угорщині та братиславським Slovnaft і продовжувала робити ставку на російську сировину.
Російська атака підтвердила ризики транзиту через Україну в умовах війни. Водночас припинення постачання призвело до тимчасового обмеження експорту нафтопродуктів, у тому числі до України. Проте, як зазначає Хірман, для Києва це не стане критичним — обсяги можуть бути замінені з інших джерел. Натомість MOL ризикує втратити ринки й зазнати фінансових збитків, що позначиться і на податкових надходженнях у Словаччині та Угорщині.
Ключовим стало підтвердження існування альтернативного маршруту. Хорватський термінал на острові Крк і нафтопровід Adria після модернізації мають достатню пропускну спроможність для забезпечення обох НПЗ MOL. Ба більше, керівництво Slovnaft уже заявило про закупівлю танкерів із нафтою від різних постачальників, які мають надійти наприкінці березня. До того часу завод працюватиме в обмеженому режимі, використовуючи державні резерви.
Попри це, Будапешт і Братислава продовжують наполягати на необхідності відновлення постачання саме російської нафти й навіть критикують Хорватію. При цьому одночасні заяви про нібито недостатню пропускну спроможність Adria та прохання допустити транзит російської танкерної нафти виглядають суперечливими.
Окремо виникають питання щодо комунікації навколо самої атаки на Броди. Понад два тижні офіційні структури мовчали про факт пошкодження та зупинку транспортування. Згодом Фіцо й Орбан почали звинувачувати Україну у нібито навмисному небажанні відновити прокачування, а також ставити під сумнів характер пошкоджень.
Водночас зупинка «Дружби» означає припинення не лише російських, а й українських поставок нафти для заводів MOL, які розпочалися наприкінці осені як відповідь на удари по українських НПЗ. Таким чином компанія втратила обидва джерела сировини.
На цьому тлі заяви про можливе припинення експорту електроенергії чи газу до України виглядають не лише політичними, а й економічно невигідними для самих Словаччини та Угорщини, оскільки значну частину операцій здійснюють приватні компанії, що отримують дохід від транзиту.
Криза навколо «Дружби» продемонструвала: твердження про безальтернативність російської нафти більше не витримують критики. Питання полягає вже не в технічних можливостях, а в політичному виборі.
