Вступникам на замітку: що робити, якщо втратили сертифікат НМТ

Андріан Прокіп, доктор економічних наук та керівник енергетичних програм ГО "Український інститут майбутнього", поділився своїм аналізом можливих наслідків такого рішення. Його експертна оцінка допомагає зрозуміти потенційний вплив цієї реформи на різні сектори економіки та населення.

Нещодавно Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) вийшла з ініціативою урівняти тарифи на розподіл електроенергії незалежно від класів напруги споживачів. Це така собі зрівнялівка, на яку завжди хворіла енергетична політика в Україні. Для пересічного громадянина зміна малопомітна. Однак великі промислові споживачі електроенергії негативно висловлюються про цю ініціативу. І тут я спробую пояснити чому. А ще ця ідея суперечить принципам європейської політики та регулювання (які ми зобов’язані імплементувати) та й, зрештою, здоровій логіці економічно обґрунтованого тарифоутворення.

В Україні є два класи напруги, що застосовуються для систем розподілу електроенергії. Перший — для споживачів, підключених до ліній з напругою понад 27,5 кВ (або тих, хто використовує понад 150 тис. МВт∙год на місяць). Другий — для споживачів, підключених до ліній з напругою менше 27,5 кВ. Зрозуміло, що споживачі першого класу — це велика промисловість, яка споживає багато енергії. В різних країнах Європи кількість класів напруги буває більшою, і для кожного із них є свої тарифи на розподіл. В Молдові, яку я часто використовую як приклад для порівнянь енергетичної політики, таких класів напруги три із відповідними тарифами на розподіл.

Тариф на розподіл для першого класу нижчий, ніж для другого. На це є підстави. По-перше, в цих мережах менші втрати: що вища напруга у мережі, то нижчі втрати у ній і навпаки. За 2023 р. втрати у мережах першого класу напруги становили 4,13 %, а другого — 7,14%. По-друге, це звичайна ринкова логіка: хто споживає більші обсяги, претендує на дисконти. Для прикладу, у Вінниці тариф на розподіл для першого класу становить 344,82 грн/МВт·год , а для другого — 2 028,18; у Львові — 311,75 та 1 631,03; у Дніпрі — 226,41 та 1 328,03. Отже, тарифи розраховуються, виходячи із витрат на розподіл електроенергії за класами та обсягів цього розподілу. Це означає, що споживач за кожним класом напруги повинен покрити витрати, пов’язані із цим розподілом. А кількість споживачів першого класу незрівнянно менша, ніж споживачів другого класу, яких одиниці чи десятки у регіоні.

Ідея урівняти тариф на розподіл, як очікується, скоротить тариф для другого класу на 25%, і, природно, підвищить його для споживачів першого класу. І тут важливо, що такий підхід порушує принцип каскадування витрат у формуванні тарифу (cost cascading principle of tariff construction), який є одним із базових у системі європейської енергетичної політики. Фактично, за втрати у мережах повинні сплачувати ті, хто ними користуються.

Насправді ця зміна призведе до чергового крос-субсидування — а це хронічна хвороба української енергетики. І споживачі першого класу покриватимуть витрати і втрати споживачів другого класу напруги.

Інший бік проблеми в тому, що великі споживачі часто є експортерами і конкурують на зовнішньому ринку. Скорочення тарифу для другого класу дещо знизить витрати та собівартість виробництва малих виробників. Але останні конкурують лише між собою на внутрішньому ринку.

Нарешті, є ще одна група бенефіціарів такого рішення, і вони насправді отримають найбільшу вигоду — це компанії, що дотують тариф для населення за механізмом ПСО — здебільшого Енергоатом (близько 80%) та частково Укргідроенерго. Ці компанії покривають різницю між реальною ціною електроенергії (яка зокрема включає плату за її розподіл) та фіксованим тарифом (4,32 грн/кВт·год).

Побутові споживачі — це виключно другий клас напруги. І скорочення тарифу на розподіл на другого класу знизить реальну ціну електроенергії, а отже, зменшить витрати Енергоатому та Укргідроенерго. У цих компаніях залишиться більше коштів: в середньому 38 коп. на кожну 1 кВт·год. Отак з миру по нитці — гіганту капітал. І це на додачу до того, що ці компанії акумулюватимуть більший ресурс після підвищення тарифу з 2,64 до 4,32 грн/кВт·год.

Український гідрометеорологічний центр оприлюднив детальний прогноз погоди, який обіцяє досить стабільну атмосферну ситуацію в найближчі дні. Синоптики повідомляють, що цього тижня жителям України навряд чи варто очікувати сніговий покрив, що є досить характерним для зимового періоду.

“Це досягає критичного рівня, коли ми не можемо бути впевнені, що ППО функціонуватиме належним чином… Ці люди знали, як працює ППО, дехто пройшов навчання на Заході та мав реальні навички. Тепер їх відправляють на фронт воювати, для чого в них немає жодної підготовки”, – заявило одне з джерел через страх, що ситуація становить ризик для безпеки України.

Як зазначається, є побоювання, що ці солдати ризикують видати важливу інформацію, якщо їх захоплять росіяни на фронті.

Крім того, за словами джерел, зростаючі вимоги щодо таких переведень ускладнюють належне управління підрозділами ППО.

“Це триває вже рік, але стає все гірше і гірше. У мене вже залишилося менше половини [від повної чисельності]. Останніми днями приїжджала комісія, і вони хочуть ще десятки. У мене залишилися ті, кому за 50, і поранені”, – заявив офіцер, який працює в системі ППО.

Акцентується, що на тлі відмови президента України Володимира Зеленського знижувати мобілізаційний вік до 18 років українська армія щосили намагається знайти достатньо людей, щоб заповнити прогалини на фронті.

“Люди, яких ми отримуємо зараз, не схожі на тих, хто був там на початку війни. Нещодавно ми отримали 90 осіб, але тільки 24 з них були готові висунутися на позиції. Решта були старі, хворі або алкоголіки. Місяць тому вони ходили Києвом або Дніпром, а тепер вони в окопі і ледь можуть тримати зброю. Погано навчені і погано екіпіровані”, – сказав один солдат зі 114-ї бригади територіальної оборони України.

Коментуючи можливе зниження мобілізаційного віку, боєць заявив, що 18-річні – це ще діти:

“У Києві ще достатньо людей, яких можна мобілізувати, але вони не хочуть іти”.

Нагадаємо, як раніше писав УНІАН, президент України Володимир Зеленський заявив, що зниження мобілізаційного віку в Україні не є пріоритетом, тому що головне завдання – підвищити технологічність армії:

“У нас мобілізаційний вік із 25 років. Він такий і був. Від деяких лідерів ми чули сигнали, що – давайте знижуйте вік мобілізації. Я вважаю, що на сьогодні – це нечесна розмова. І я це публічно і не публічно лідерам говорив”.

Поки одесити занурені у скандали, пов'язані з діяльністю міського голови Геннадія Труханова, на тлі цих подій формується набагато сильніший і значно більш впливовий тандем. Голова Одеської обласної військової адміністрації (ОВА) Олег Кіпер та колишній керівник Дніпропетровської області, генерал Сергій Лисак, поступово замикають на собі ключові фінансові потоки південного регіону України. Йдеться не лише про бюджети на укриття та інфраструктурні підряди, але й про інші значущі фінансові схеми, зокрема пов’язані з активами, що потрапили під санкції.

Цей союз, хоч і неформальний, вже отримав репутацію одного з найвпливовіших центрів ухвалення рішень на південь від Києва, де обидва фігуранти мають не лише політичний, а й значний економічний вплив. Кіпер, як голова Одеської ОВА, перебуває в епіцентрі критики за свій стиль управління, що включає жорсткий ручний контроль над силовими структурами та використання адміністративних важелів для вирішення локальних проблем. Його діяльність часто розглядають через призму особистих зв'язків з бізнесом, що виводить на поверхню питання щодо прозорості витрат бюджетних коштів.

За словами місцевих депутатів та експертів, Кіпер фактично побудував власну «вертикаль» впливу. Вона охоплює тендерні комітети, керівників комунальних структур, частину суддівського корпусу та низку бізнес-груп, які працюють переважно на державних підрядах. У воєнний час така концентрація повноважень дала можливість розширити схеми, які раніше були локальними, до масштабу області.

Прихід Сергія Лисака в одеську політичну архітектуру експерти пояснюють просто: регіон потребував силового «наглядача», здатного забезпечити стабільність схем усередині вертикалі. У Дніпропетровській області Лисак уже здобув репутацію посадовця, який контролював обраних підрядників і фактично формував ринок оборонних та будівельних робіт.

На Одещині він з’явився як союзник Кіпера — і дуже швидко влився в місцеву систему. Джерела в обласних структурах стверджують: саме Лисак став ключовим комунікатором між Кіпером і підрядниками, які заходять на проєкти відбудови та будівництва укриттів. Його поява забезпечила «силове прикриття» схем і додала тандему впевненості у безкарності.

Одним із найбільших скандалів, який привів до появи дуету в медійному полі, стала історія з активами російського бізнесмена Ігоря Наумця. Після запровадження санкцій його майно мало перейти у власність держави. Натомість — відповідно до документів та матеріалів журналістських розслідувань — воно опинилося у структурах, пов’язаних із колишнім депутатом Сергієм Шапраном.

Схема виглядала класично: перереєстрація компаній, фіктивні договори, заниження вартості та судові рішення, що «очищали» активи. За інформацією джерел, частина цих операцій відбувалася за мовчазного сприяння структури Кіпера, а нові компанії, які отримували активи, надалі вели діяльність, пов’язану з російськими контрагентами. Це ставить під сумнів не лише законність, а й безпековий аспект таких оборудок.

Найбільш відчутним для мешканців області став напрям будівництва укриттів. Після повномасштабного вторгнення Одещина отримала сотні мільйонів гривень на ці потреби. Проте темпи роботи та якість об’єктів викликали все більше запитань.

Громади скаржаться на укриття, які коштують дорожче за приватні будинки, на проєкти з невиправдано великими бюджетами й на ситуації, коли завершення об’єктів затягується без видимих причин. У регіоні вже працюють кілька підрядників, які регулярно отримують великі контракти. Неформально їх пов’язують із оточенням Кіпера, хоча офіційних підтверджень немає.

Поява Лисака на цьому напрямі лише посилила підозри. За словами місцевих чиновників, саме він неформально курує частину оборонних і будівельних проєктів, забезпечуючи «потрібні рішення» на рівні силових структур.

Новий виток критики стався після оприлюднення інформації про спробу легалізувати імпорт мінеральних добрив через специфічну схему з мінімізацією податків. За даними медіа, саме Кіпер лобіював інтереси груп, які прагнули завести на ринок велику партію продукції з порушенням правил. Якщо схема буде реалізована, бюджет ризикує втратити мільярди гривень, а стратегічний сектор залишиться без контролю держави.

Цей епізод суттєво збільшив увагу до дуету Кіпер–Лисак. Антикорупційні організації вже заявляють, що мають намір передати матеріали до правоохоронних органів, хоча перспективи реального розслідування поки туманні.

Аналітики відзначають, що феномен дуету Кіпер–Лисак став можливим через слабку координацію між силовими та цивільними структурами, а також через відсутність системного контролю за регіональними витратами у воєнний час. Одещина отримує значні державні кошти, особливо на оборонні й інфраструктурні проєкти, а реальний механізм контролю за їх використанням практично відсутній.

У результаті сформувалася тіньова система ухвалення рішень, яка впливає на розподіл бюджетів, доступ до підрядів та управління стратегічними активами. І хоча публічно Кіпер і Лисак позиціонують себе як керівники, які працюють заради оборони регіону, фактична діяльність їхнього оточення викликає дедалі більше питань.