Як працює нова система від МОЗ, що прийшла на заміну МСЕК

Українці дедалі уважніше ставляться до свого раціону, тому виробники охоче додають на упаковки вабливі написи на кшталт «без цукру», «знежирений», «дієтичний» або «безкалорійний». Однак такі формулювання не завжди відповідають інтуїтивним уявленням споживачів. Вони регулюються законодавством і можуть використовуватися лише тоді, коли продукт дійсно відповідає визначеним нормам. Держпродспоживслужба наголошує, що грамотне читання етикеток є не менш важливим, ніж вибір самого товару.

Поняття «безкалорійний» має конкретне числове значення. Так можна маркувати продукт, якщо його енергетична цінність не перевищує 4 ккал на 100 мл, тобто рівень, який практично не впливає на добову норму калорій. Для підсолоджувачів вимоги ще жорсткіші: не більше 0,4 ккал на відповідну кількість продукту. Тому написи про відсутність калорій не означають абсолютного нуля, а лише вказують на мінімальні, майже незначні показники.

Ця позначка означає, що до продукту не додавали ні цукор, ні підсолоджувачі. Водночас, якщо природні цукри містяться у самому продукті, на етикетці має бути уточнення: «Містить цукор природного походження».

Позначку дозволено використовувати лише у випадку, якщо продукт містить не більше 0,04 г натрію на 100 г/100 мл. Винятком є мінеральні та інші види води.

Це напис дозволено, якщо продукт містить до 0,5 г жиру на 100 г/100 мл. Фрази на кшталт «знежирено на 30%» заборонені.

Маркувати продукт як «джерело омега-3» можна лише тоді, коли він містить потрібну кількість корисних жирних кислот: 0,3 г альфа-ліноленової кислоти або 40 мг EPA+DHA на 100 г/100 ккал.

Багато маркетингових написів виглядають привабливо, але можуть вводити в оману. Тому Держпродспоживслужба радить не довіряти гучним слоганам, а завжди перевіряти склад і харчову цінність продукту.

Українські морські безпілотники здійснили успішну атаку на російський патрульний корабель проєкту 22160 "Сергій Котов" у Чорному морі у ніч проти 5 березня. Інформацію про цей інцидент оприлюднило Головне управління розвідки Міноборони. За даними ГУР, атаку здійснив спецпідрозділ ГУР МО України "Group 13" за допомогою морських дронів Magura V5. Корабель отримав серйозні пошкодження корми та бортів. Зазначається, що це вже не перший раз, коли "Сергій Котов" потрапляє під атаку з боку українських сил. Цей новітній патрульний корабель проєкту 22160 був спущений на воду у 2021 році і увійшов до складу Чорноморського флоту РФ після початку вторгнення в Україну у липні 2022 року. Росія планувала встановити на ньому зенітно-ракетні комплекси. Атака на "Сергія Котова" є результатом довготривалої операції і стала ще одним актом українського опору проти російської агресії.

У результаті ракетного удару української армії, нанесеного вночі напередодні 26 грудня 2023 року у місті Феодосія, було знищено кілька ключових кораблів російського флоту. Зокрема, було потоплено великий десантний корабель "Новочеркаськ", а також малі ракетні кораблі "Аскольд" і "Великий Устюг". Підводний човен, який був носієм "Калібрів", також отримав влучання. Ремонт та відновлення цих кораблів можуть зайняти кілька років, якщо взагалі буде можливим. Цей успішний удар спричинив витіснення Чорноморського флоту РФ з західної частини Чорного моря та розблокував транспортний коридор до портів Великої Одеси, що є важливим досягненням для оборони України.

У результаті ракетного удару, нанесеного українською армією, було зруйновано кілька важливих кораблів російського Чорноморського флоту, зокрема, великий десантний корабель "Новочеркаськ" та малі ракетні кораблі "Аскольд" і "Великий Устюг". Також постраждав підводний човен-носій "Калібрів". Ці події призвели до витіснення російського флоту з певної частини Чорного моря та розблокування транспортного шляху до портів Великої Одеси.

Президент України Володимир Зеленський у своєму зверненні оголосив про відставку генерал-полковника Валерія Залужного, який очолював Збройні Сили України протягом більш як двох років. Це сталося після зустрічі між ними, під час якої Зеленський висловив вдячність за працю Залужного. Новим керівником Збройних Сил було призначено Олександра Сирського.

Напружені відносини між президентом і генералом посилилися ще у листопаді 2023 року, але тоді відставка не відбулася. У січні 2024 року Зеленський повідомив Залужного про свій намір звільнити його, проте документ про це так і не був підписаний до 8 лютого.

Перед відставкою Залужний опублікував свою програмну колонку на CNN, в якій висловив своє бачення щодо війни та план змін у армії на найближчі півроку.

Напружений конфлікт між військовим та політичним керівництвом України наростав, особливо під час обговорень щодо можливої відставки Залужного. Ця ситуація викликала значні тривоги в суспільстві. Аналітики обговорювали загрозу кризи довіри між військовим та політичним керівництвом країни.

Залужний, який має значний досвід військової служби, був призначений головнокомандувачем Збройних Сил у липні 2021 року. Під його керівництвом армія України змогла протистояти російській агресії завдяки таємній передислокації військових ресурсів та розробці плану відбиття агресії.

За інформацією журналу New Yorker, Залужний приховував підготовку від президента та американських партнерів з метою уникнення перешкод.

Протягом майже двох років повномасштабної війни з Росією, генерал-полковник Валерій Залужний став визнаною постаттю як в українському суспільстві, так і на Заході. Він отримав високу оцінку від своїх західних колег, а в інтернеті активно обговорювалися його внесок у перші видимі перемоги України над російськими окупантами. Такі успіхи включали поразку росіян під Києвом, потоплення російського крейсера "Москва", а також звільнення Херсона та Харківської області восени 2022 року.

За цим фоном розпочалися обговорення щодо майбутньої політичної кар'єри Залужного та його можливої участі у президентських виборах як конкурента для Володимира Зеленського. Проте, з часом успіхи України на фронті практично зникли, а сподівана контрнаступна операція не принесла очікуваних результатів.

Листопад 2023 року став вирішальним, коли британський журнал The Economist опублікував статтю та інтерв'ю з Валерієм Залужним. Вперше він визнав, що стратегічні розрахунки на виснаження російської агресії були помилковими з самого початку. Залужний висловив своє бачення щодо необхідних технологічних змін у країні та підкреслив важливість підтримки від західних партнерів.

Ця публікація спричинила хвилю обговорень і призвела до його звільнення. Напругу між Зеленським і Залужним підкреслювалася суперечками, включаючи суперечку щодо законопроекту щодо мобілізації.

Конфлікт між військовим і політичним керівництвом зростав, особливо через стабільну підтримку Залужного та падіння рейтингів президента. Ця ситуація створила значну напругу в суспільстві і спричинила широкі обговорення щодо подальших перспектив розвитку ситуації в Україні.

Рішення про відставку Валерія Залужного, який здобув значну популярність як головнокомандувач Збройних Сил України, може бути пов'язане з різними факторами. Одним із них є ситуація з можливим збиттям російського літака Іл-76, про що повідомляли росіяни, але без надання підтверджень про наявність українських полонених на борту. Важливим моментом стала публікація колонки головнокомандувача у CNN, де він висловив критику недоліків у системі оборони та військової мобілізації.

Важливо також врахувати думку політологів, які вважають рішення про звільнення Залужного серйозною політичною помилкою, оскільки це може викликати створення сильного політичного конкурента для президента Зеленського. Опитування Київського міжнародного інституту соціології показує, що довіра українців до Збройних Сил залишається високою, але довіра до президента зменшується. Довіра до Залужного, як головнокомандувача, також була високою.

Перед владою стоїть важке завдання — як українське суспільство сприйматиме відставку Залужного, якого часто називали "батьком Залужного". За опитуванням КМІС, значна частина українців не підтримує заміну Залужного на іншого генерала. Це свідчить про важливість цієї фігури для народу та складнощі, які можуть виникнути внаслідок його відставки.

У висновку слід зазначити, що рішення про відставку Валерія Залужного, головнокомандувача Збройних Сил України, може бути пов'язане з різними факторами, такими як реакція на можливе збиття російського літака та публікація критики системи оборони у міжнародних ЗМІ. Політологи вважають, що це може бути серйозною політичною помилкою, оскільки Залужний має значну популярність і може стати сильним політичним конкурентом для президента Зеленського. Опитування показують високу довіру українців до Збройних Сил, але зменшення довіри до президента. Для суспільства важливо, як буде сприйнята відставка Залужного, якого вважають важливою фігурою та "батьком Залужного". Частина народу виражає незгоду з його відставкою, що може викликати негативне реагування на подальші політичні рішення.

Другий рік великої війни: болючі втрати і виклики майбутнього

Після закінчення першого року повномасштабної війни український народ, хоч і переживши шок та біль від тисяч втрат і непопереджених руйнувань, сподівався на перемогу та швидкий прогрес у 2023 році. Проте надії виявилися необґрунтованими. Навіть при зменшенні числа російських нападів та руйнувань, у другій половині року з’явилось розуміння, що війна — це не лише про території, але й про стійкість. В економічному аспекті військовий конфлікт виявився не менш важливим, ніж самі воєнні дії.

Основні цифри другого року великої війни свідчать про зменшення кількості жертв серед мирного населення. Протягом цього періоду загинуло 2821 особа, поранено 6403 українці, що становить чверть від загальної кількості втрат за обидва роки конфлікту. Однак офіційні дані можуть не відображати повну картину через недоступність деяких зон через російську окупацію.

Щодо загиблих серед Збройних Сил України, конкретних цифр не надавалося, але оцінки свідчать про щоденні втрати від 30 до 50 воїнів. І хоча уряд розглядає можливість розсекречування цих даних, рішення щодо цього поки не прийнято.

Умови війни продовжують ставити перед Україною складні завдання і вимагати найкращих зусиль для подолання викликів, які вона зустрічає на своєму шляху.

За словами Давида Арахамії, кількість загиблих українських військових є набагато меншою, ніж 100 тисяч. Президент Зеленський також вказав на значні втрати російських військових. Правозахисна організація Human Rights Watch оцінила кількість загиблих під час боїв серед мирного населення у Маріуполі щонайменше у 8 тисяч, що свідчить про можливу значну кількість загиблих серед цивільного населення з часом. Згідно зі збіркою “Книга пам’яті полеглих за Україну”, загальна кількість загиблих воїнів від початку російського вторгнення перевищує 30 тисяч, що стало основою для створення Стіни пам’яті полеглих у 2014-2021 роках у Михайлівському золотоверхому соборі в Києві. Були спроби оцінити кількість загиблих за посмертними указами президента, які опубліковані до середини жовтня 2023 року. Журналісти підрахували, що цих воїнів згадується 14402. Однак є також закриті укази про нагородження посмертно, зокрема, працівників Служби безпеки України, Головного управління розвідки та інших спеціальних підрозділів. Після призначення Головнокомандувачем на початку лютого 2024 року, Олександр Сирський у інтерв’ю німецькому ZDF заявив, що російські втрати, особливо загиблими, перевищують українські втрати в 7-8 разів за останні дані. Витрати на безпеку та оборону фінансуються виключно за рахунок доходів від податків та інших платежів, що надходять до бюджету з української економіки. У 2023 році видатки на ці цілі становили 2,6 трлн грн або понад 40% від очікуваного ВВП країни. Це на 72% більше, ніж у 2022 році. За підрахунками економістів, видатки лише на армію в Україні перевищують третину ВВП. На порівняння: у країнах НАТО, які мають міцнішу економіку, ця цифра зазвичай становить до 2% у мирний час. Міжнародна фінансова допомога покривала іншу половину видатків бюджету, зокрема, зарплати держслужбовцям та соціальні виплати. Протягом 2023 року допомога надходила ритмічно та в значних обсягах. За даними Міністерства фінансів, Україна отримала 42,5 млрд доларів зовнішнього фінансування, понад чверть цієї суми були грантами, тобто не потрібно буде повертати ці гроші. У 2023 році головним “

Інші великі донори фінансової допомоги Україні включали МВФ (4,475 млрд доларів), Японію (3,626 млрд доларів), Канаду (1,757 млрд доларів), Велику Британію (998 млн доларів) та Світовий банк (660 млн доларів). За даними Ukraine Support Tracker, якщо “зважити” допомогу на розмір економік країн-союзниць України, найбільшу підтримку надали скандинавські та балтійські країни, зокрема, Естонія, Данія, Норвегія, Литва та Латвія. У 2023 році зовнішнє фінансування, отримане Україною, перевищило як обсяги 2022 року, так і очікування уряду України. Однак очевидно, що 2023 рік залишиться рекордним. У бюджеті на 2024 рік спочатку планувалося отримати 41 млрд доларів від міжнародних партнерів, але пізніше Міністерство фінансів скоротило цю суму до 37,3 млрд доларів. Руйнування та збитки, внаслідок російського вторгнення, продовжують наростати. За підрахунками Київської школи економіки (KSE), загальна сума прямих збитків, завданих інфраструктурі України, станом на січень 2024 року зросла до 155 млрд доларів. На початку 2023 року ці втрати оцінювалися у 138 млрд доларів. Найбільшою часткою загальних збитків залишаються втрати житлового фонду – 58,9 млрд доларів. Серед регіонів, які найбільше постраждали від руйнування житла, – Донецька, Київська, Луганська, Харківська, Миколаївська, Чернігівська, Херсонська та Запорізька області. На другому та третьому місцях за сумою збитків залишаються інфраструктура та промисловість, а також втрати підприємств – 36,8 млрд та 13,1 млрд доларів відповідно. У KSE також підрахували, що внаслідок підриву Каховської ГЕС 6 червня 2023 року лише у чотирьох населених пунктах лівобережної Херсонщини постраждало – були повністю або частково затоплені – щонайменше 19 тисяч будинків. За останнім звітом Управління Верховного комісара ООН з питань біженців (УВКБ ООН) станом на середину лютого 2024 року за межами України перебувало 6,479 млн біженців, із яких понад 6 млн знаходилися у Європі. З цієї кількості 5,809 млн українців отримали тимчасовий захист у країнах Європи. Порівняно з першим роком війни, загальна кількість українських біженців у Європі трохи зменшилася, але кількість осіб, які отримали тимчасовий захист, зросла. За даними опитування УВКБ ООН, 80% біженців з України є жінками, при цьому у 69% випадків вони залишились без членів сім’ї в Україні. Середній вік українських біженців становить 44 роки.

Найбільше українських біженців, на початок лютого 2024 року, було зареєстровано в Німеччині – 1,140 млн осіб, з яких понад мільйон отримали тимчасовий захист. У Польщі, яка очолювала за кількістю біженців з України у 2022 році, тепер перебуває 956 тисяч українців. Загалом, протягом війни, тимчасовий захист у Польщі отримали понад 1,6 млн українців. В Росії та Білорусі, за даними ООН, перебуває близько 1,252 млн українських біженців. У межах України понад п’ять мільйонів внутрішньо переміщених осіб (ВПО), із них 3,6 млн покинули свої домівки після початку повномасштабного російського вторгнення. За даними віцепрем’єрки та міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірини Верещук, понад половина ВПО отримують щомісячні виплати. У 2023 році на ці виплати було витрачено понад 73 млрд гривень з бюджету, що удвічі більше, ніж на покриття усіх комунальних субсидій в країні. За даними Мінсоцполітики, 158 тисяч людей втратили право на виплати, оскільки виїхали за кордон.

Згідно з даними Міжнародної організації міграції (МОМ), кількість внутрішніх переселенців в Україні на кінець 2023 року складала 3,689 млн осіб. З цієї загальної кількості майже половина походила з двох областей – Харківської та Донецької. Приблизно половина переселенців також знайшла притулок у двох областях, що фактично знаходяться на передовій – Харківській та Дніпропетровській (кожна трохи менше півмільйона осіб). Крім того, значний потік переселенців спрямовується до Києва та Київської області. За словами МОМ, головна причина, чому ці регіони є “популярними”, полягає у можливості знайти роботу.

У західних регіонах, де навесні 2022 року перебувала понад третина внутрішніх переселенців, до весни 2023 року залишилося лише 16%. Кожен другий переселенець мав досвід переїзду не один раз, що, за словами МОМ, пов’язано з труднощами у знаходженні роботи в новому місці. Чоловіки частіше, ніж жінки, стикалися з проблемою безробіття після переїзду, а кожен десятий з них зазнавав переселення понад тричі.

За оцінками МОМ, близько 4,5 млн осіб повернулися до своїх звичних місць проживання після періоду переміщення – як по Україні, так і за кордоном. При цьому 319 тисяч осіб, які повернулися з-за кордону, стали переселенцями в Україні. Найбільше осіб поверталися з Угорщини, Польщі та Румунії. Зазначено, що лише 37% з тих, хто повернувся з-за кордону, отримують регулярну зарплату, а решта залежать від пенсій та соціальних виплат для ВПО.

У порівнянні з біженцями за кордоном, серед ВПО частка жінок менша – близько 60%, а частка літніх людей вища – майже чверть. Крім того, серед переселенців більшою є частка осіб, які повідомляють, що вичерпали всі свої заощадження під час війни.

Щодо економічного зростання, після майже третього спаду у 2022 році, український ВВП з другого кварталу 2023 року показав позитивну динаміку. Різні оцінки вказують на можливе зростання у 5-5,5% у другому році війни. Остаточні дані щодо динаміки ВВП у 2023 році будуть відомі пізніше.

Спочатку слід відзначити, що низькій базі порівняння приписується головна заслуга у вигляді зростання економіки. Падіння у перший рік конфлікту було настільки глибоким, що навіть незначне зупинення цього падіння виглядає як зростання. Однак, не дивлячись на ознаки відновлення, український ВВП залишається приблизно на чверть меншим, ніж у попередньому, довоєнному 2021 році. З іншого боку, українська економіка, очевидно, відновилася після перших ударів, пов’язаних з початком російського вторгнення. Деякі економічні показники виявилися кращими, ніж прогнозувалося. Однак ефект низької бази порівняння вже вичерпав себе, і подальше відновлення відбуватиметься повільніше. Це підтверджують попередні дані за січень 2024 року, коли згідно з розрахунками Мінекономіки, ВВП України зросли лише на 3,5% порівняно з січнем 2023 року.

До числа показників, які виявилися кращими, ніж очікувалося, відноситься курс гривні. Національна валюта країни, яка переживає повномасштабну війну вже другий рік поспіль, більшу частину часу навіть зміцнювалася. На фоні того, що уряд передбачав у бюджеті на 2023 рік середньорічний курс у 42,2 гривні за долар, реальний середньорічний курс виявився нижчим як від урядових, так і від недержавних прогнозів. Значний період часу Національний банк вирішив відмовитися від жорсткої фіксації офіційного курсу гривні до долара, що було введено з перших днів війни, і перейшов до “керованої гнучкості”, підтримуючи гривню за допомогою валютних інтервенцій з резервів. Однак наприкінці 2023 року гривня почала демонструвати ослаблення і в 2024 році ввійшла з офіційним курсом у 38 гривень за долар.

Також у другий рік війни помітними були позитивні новини стосовно інфляції, ще одного показника, за яким стежить Національний банк. Якщо у 2022 році Україна завершила зі зростанням цін у понад 26%, то у 2023 році інфляційний показник, якого не вдається досягти навіть за мирних часів, становив близько 5%.

В Національному банку зв’язують ці два показники так: зняття інфляційного тиску дозволило валютну стабільність. Щодо інших факторів, тут зазначаються врожайний рік, який сприяв зниженню цін на продукти харчування, а також замороження комунальних тарифів.

Оглядачі, у свою чергу, серед головних причин стабільності курсу та цін вказують на відмову від фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок “друкування” грошей. Це стало можливим завдяки масштабній допомозі міжнародних партнерів, завдяки якій валютні резерви НБУ у 2023 році сягнули 40,5 млрд доларів, перевищивши попередній рекорд 2011 року у 38,4 млрд доларів.

До початку війни українська економіка в значній мірі була спрямована на експорт. У 2021 році він склав близько 40% українського ВВП, що оцінювалося на понад 68 мільярдів доларів. Але на другому році конфлікту прибутки від експорту зменшилися до 36 мільярдів доларів. У 2022 році Україна змогла експортувати на 44,2 мільярдів доларів. При цьому, на другому році війни імпорт до України фактично удвічі перевищив експорт. За даними Державної митної служби, у 2023 році Україна імпортувала товарів на 63,5 мільярдів доларів. А дефіцит зовнішньої торгівлі (різниця між імпортом та експортом) навіть порівняно із 2022 роком, за оцінками Національного банку, зріс у понад два рази. Причиною цього стали втрати підприємств на окупованих росіянами територіях, переважно металургійних, а також системні проблеми на усіх експортних маршрутах – від Чорного моря до західних кордонів з європейськими країнами, де мали б працювати “коридори солідарності”.

Російська блокада українських портів у Чорному морі та вихід Росії із морського зернового коридору змусили Україну переорієнтувати свій експорт на Дунайські порти. Також українські виробники почали працювати над власним коридором у Чорному морі, покладаючись на захист ЗСУ. Кінець 2023 року свідчив, що морський експорт зернових практично повернувся до попереднього рівня, як на піку можливостей зернового коридору з участю Росії та посередництва ООН і Туреччини у 2022 році. Також через ці маршрути стала надходити і продукція металургії. Це дозволило підвищити завантаженість металургійних підприємств, які стали виходити на 70% своєї довоєнної потужності.

Проте, західний кордон, передусім з Польщею, починаючи з травня 2023 року, працював із значними обмеженнями, а то й був закритий для українських товарів та перевезень через протести, спочатку фермерів, а потім перевізників, які вважають, що присутність українських товарів та послуг руйнує їхні внутрішні ринки.

Незважаючи на усе це, Польща залишається одним із трьох основних партнерів України як за обсягами експорту, так і імпорту. У цілому Україна найбільше експортувала до таких країн: Проте основний дохід – з великим відривом від усіх інших статей – Україні приніс експорт аграрної продукції – майже на 22 мільярди доларів. Експорт металів приніс в п’ять разів менше — майже 4 мільярди доларів.

За останній час стало помітно, що експорт послуг ІТ з України скоротився вперше за багато років – до 6,7 мільярдів доларів. Це на понад 600 мільйонів доларів менше, ніж у 2022 році.

Порівняно з першим роком війни, українці стали значно менше довіряти владі, а довіра до органів правопорядку та правосуддя ще більше впала. Проте є інституції та особи, яким більшість українців довіряють.

За даними опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), проведеного наприкінці листопада-початку грудня 2023 року, українці найбільше довіряли ЗСУ (96%), і ця довіра не змінилася протягом ще одного року війни. Так само сталою та високою довірою українців користуються волонтери (84%).

Згідно з січневим опитуванням Центру Разумкова, довіру ЗСУ мають 95% українців, а волонтерам – 78%. Серед лідерів довіри також визначаються добровольчі загони, ДСНС, Нацгвардія, прикордонники та СБУ.

Президенту Володимиру Зеленському все ще довіряє більшість українців, але їх стало помітно менше. За даними Центру Разумкова, самому інституту президента довіряють 64%, тоді як персонально у Володимира Зеленського довіра на рівні 69%.

Проте за опитуванням КМІС, на початку лютого 2024 року довіряли Володимиру Зеленському 65% опитаних. А відставка Головнокомандувача Валерія Залужного “коштувала” президенту ще 5% рейтингу довіри. У лютому 2024 року довіряли відставленому генералу 94% українців. Його наступнику на посаді Головнокомандувача Олександру Сирському довіряють 40%.

Перед війною, за даними КМІС, президенту Зеленському довіряли 37% українців, але у перші місяці конфлікту цей показник підстрибнув до 90%. Після цього підтримка почала падати – у грудні 2022 року главі держави довіряли 84%, а наприкінці 2023 року – вже 77%.

Інші органи центральної влади мають значно меншу довіру, і вона знижується. За даними КМІС протягом року кількість тих, хто довіряє уряду та Верховній Раді, зменшилася удвічі. За опитуванням Центру Разумкова, Кабінет міністрів та Верховна Рада вважаються лідерами у недовірі. Загалом, в Україні за даними КМІС спостерігається зменшення кількості людей, які вважають, що справи в країні розвиваються у правильному напрямку.

Суттєві зміни відбулися на зламі 2023 та 2024 року, коли вперше від початку війни зросла кількість тих, хто вважає, що країна рухається хибним шляхом. Якщо після перших місяців конфлікту тих, хто підтримував правильний курс, становило 68%, то до грудня 2023 їхня кількість зменшилася до 54%, а ще через два місяці – до 44%. Подібні результати відображає і Центр Разумкова. За їх опитуванням, якщо до війни в грудні 2021 року у правильному напрямку розвитку України вірили лише 20% населення, то після початку конфлікту до осені 2022 року у правильності курсу переконані стали понад половина українців. Максимальне значення цього показника відзначалось у лютому-березні 2023 року – 61%. Після цього віра почала зменшуватися, і в січні 2024 року впевненість скоротилася до 41%. Найчастіше українці критикують такі сфери: Проте є й позитивні зміни. Українці відзначають поліпшення ситуації щодо ліквідації наслідків масованих обстрілів енергетичної інфраструктури, а також покращення роботи комунальних служб і торгівлі, а також забезпечення харчами. Найбільш очевидні позитивні зміни останнього часу, на думку українців, стосуються обороноздатності та міжнародного іміджу України.

У висновку можна відзначити, що на фоні військового конфлікту в Україні відбуваються значні зміни у громадському відношенні до влади та інституцій країни. Довіра до уряду та парламенту знизилася, водночас зростає кількість людей, які вважають, що країна рухається у неправильному напрямку. Заходи з поліпшення ситуації щодо ліквідації наслідків обстрілів, покращення роботи комунальних служб та забезпечення харчами отримують позитивну оцінку від громадян. Найбільш важливими напрямками реформування, на думку українців, є обороноздатність та міжнародний імідж країни. Таким чином, важливо продовжувати працювати над політичними, економічними та соціальними аспектами, щоб зміцнити довіру громадян до владних структур та забезпечити стабільний розвиток України.

Поки Україна стикається з безпрецедентними викликами у сфері національної безпеки та економіки, стратегічні ресурси держави знову опинилися в центрі боротьби політичних амбіцій і корупційних схем. Після тривалого падіння ринку солі та втрати ключового гравця «Артемсолі» країна отримала шанс відновити власне виробництво завдяки новому родовищу «Катіон Інвест» у Закарпатській області. Це підприємство мало стати важливим кроком до енергетичної та економічної незалежності регіону, проте замість підтримки воно швидко стало об’єктом рейдерської атаки з боку політичних та фінансових сил.

За даними джерел, організацією тиску на «Катіон Інвест» займався народний депутат від «Слуги народу» Павло Халімон, який діяв у тісному союзі зі своїм давнім соратником Олександром Прозуром та впливовим тіньовим банкіром Олексієм Омельяненком. Їхня мета, як вказують аналітики, полягала в контролі над перспективним родовищем для отримання прибутків у тіньовому секторі та використання підприємства як важеля впливу на політичні процеси в регіоні.

Коли у 2021 році керівником «Катіон Інвест» став Сергій Кондратьєв, на місці майбутнього родовища була лише ліцензія й чисте поле. Не було шахти, обладнання, електрики — не було нічого. За два роки підприємство пройшло увесь шлях від проектування до видобутку. У липні 2023 року у Тереблі вперше за десятиліття отримали українську сіль. Перші зразки навіть передали Президенту. Восени виробництво було готове видавати до 30 тисяч тонн солі на рік.

У той момент, коли країна переплачувала за імпортну сіль, «Катіон Інвест» міг стати критично важливою опорою продовольчої безпеки. Але саме тоді до проекту «раптово» заходить політик.

Співвласник компанії Олексій Омельяненко приводить до Кондратьєва «нового партнера» — депутата Павла Халімона. І одразу ставить умову: частку підприємства потрібно передати в руки народного депутата. Мотив звучав максимально відверто: якщо Халімон не «в долі», то «вам перекриють усе». Через кілька тижнів погрози перетворилися на дії.

24 листопада 2023 року Халімон приїжджає на родовище особисто, поводячись як фактичний власник: спускається в шахту, дає розпорядження працівникам, представляє свого близького приятеля з Прилук Олександра Прозура як «нового директора». Сам себе депутат називав «ідеологом проєкту» та «інвест-нянею», демонструючи, що розглядає шахту як власний трофей.

Після відмови передати частку почалося системне блокування підприємства. Уже 7 грудня податкові органи визнають усі компанії Кондратьєва ризиковими, паралізуючи фінансові операції. Статус «ризиковий» навішують по шість разів поспіль — без доказів, без порушень, зате з очевидним політичним слідом.

Паралельно Омельяненко та Прозур запускають юридичні атаки: фіктивні позови, спроби банкрутства, звернення через підставних осіб. Загалом від імені Прозура та пов’язаних структур подано щонайменше вісім позовів, покликаних виштовхнути Кондратьєва з управління.

У листопаді 2025 року запускається фінальна стадія — спроба рейдерського захоплення через чорного нотаріуса. Невідомі особи приходять із вигаданою «наглядовою радою», яка ніколи не існувала, і призначають директором Прозура. Уночі відбувається спроба силового проникнення на об’єкт. Банк блокує рахунки. Видобуток стає.

Прозур — це не бізнес-партнер, а «тінь» Халімона. Давній соратник із Прилук, людина, яку використовують для виконання юридично ризикованих чи відверто незаконних дій. Саме він подає позови, підписує фіктивні документи, з’являється лише тоді, коли потрібно забезпечити черговий етап рейдерської операції.

Прилуки — ключ до розуміння цієї зв’язки. Саме тут Халімон робив перші політичні кроки, тут він зібрав свою мережу впливу. Тут же з’являвся одіозний російський бізнесмен Юрій Коптєв, пов’язаний із ФСБ, якого у місто приводив місцевий осередок СПУ, де одним із керівників був Прозур. Усе це вказує на давно сформований альянс та спільну історію інтересів.

Павло Халімон — не новачок у корупційних схемах. Його прізвище давно з’являється у розслідуваннях: вимагання хабарів в аграрному секторі, оборудки з нерухомістю, зустрічі з бізнесменами «для вирішення питань». Скандал із маєтком на Печерську, записаним на третіх осіб, отримав резонанс навіть у САП. Попри це жодної відповідальності він не поніс.

А тепер — сіль. Стратегічний ресурс. І нова можливість для депутата «зайти в будь-який кабінет» і перетворити родовище на приватну здобич.

Шахта стоїть. Рахунки заблоковані. Підприємство паралізоване. Країна продовжує імпортувати сіль, тоді як українське виробництво лежить під політичним пресом. Подані скарги до Мін’юсту, відкрито кримінальні провадження, але результатів поки немає.

Історія «Катіон Інвест» — це історія про те, що навіть у час війни стратегічні надра можуть стати об’єктом приватного переділу. І поки політики рівня Павла Халімона відчувають себе недоторканними, бізнес в Україні назавжди залишатиметься в зоні ризику.

Це також історія про втрачений шанс. Україна могла повернути власний видобуток солі. Але замість розвитку — знову боротьба за виживання.