Зеленський розгорнув внутрішній фактор для ефективного контрнаступу в Україні

Головний прокурор Київської області Дмитро Прокудін опинився в центрі уваги через значні статки своєї родини та минулі корупційні скандали, що знову стали предметом суспільних обговорень. У його декларації фігурують елітний позашляховик, заміські маєтки, оформлені на матір, а також коштовні подарунки від близьких родичів. Сім’я прокурора задекларувала близько семи мільйонів гривень заощаджень, а також вражаючий перелік об’єктів нерухомості, що викликає додаткові запитання щодо походження цих активів.

Попри все це, Дмитро Прокудін продовжує очолювати прокуратуру Київщини, що стало поштовхом до нового витка дискусій про доброчесність представників правоохоронної системи. Історія чиновника містить низку резонансних подій, які досі залишаються у пам’яті громадськості. Зокрема, у 2015 році, коли він обіймав посаду заступника прокурора Подільського району Києва, правоохоронці затримали його разом із колишнім прокурором району Сергієм Нечипоренком під час отримання хабара у 150 тисяч доларів. Нечипоренко, своєю чергою, був тісно пов’язаний із впливовими політичними колами, адже тривалий час вважався ексзятем одіозного представника Партії регіонів Сергія Ківалова.

У деклараціях та майнових реєстрах фігурує чимало активів, якими фактично користується Прокудін, але оформлені вони переважно на його матір. Сам він володіє дорогим позашляховиком Toyota Land Cruiser, а цінний годинник отримав у подарунок від тестя. Сукупні заощадження сім’ї сягають семи мільйонів гривень.

Близький до Прокудіна заступник Дмитро Сітар, який працює з ним ще з часів Печерської окружної прокуратури, демонструє схожу практику. Уся його нерухомість оформлена на дружину-підприємицю, а власний автомобіль він торік продав тестю. До роботи в прокуратурі Сітар був помічником народного депутата від Партії регіонів. За інформацією журналістів, кар’єрно йому міг допомогти батько — колишній співробітник КДБ, який за президентства Януковича очолив управління СБУ на Закарпатті.

Ще одна заступниця Прокудіна — Олена Таможня. До призначення влітку 2025 року вона працювала прокуроркою Бучанської окружної прокуратури. За даними журналістів, Таможня приховує фінансові активи свого чоловіка, колишнього “регіонала”, який активно займається бізнесом і скуповує землю під Києвом за заниженими цінами.

У команді Прокудіна є і люди з медіа, пов’язаних із Віктором Медведчуком. Восени речницею обласної прокуратури стала Юлія Колтак — колишня журналістка каналів “112 Україна” та NewsOne. Вона працювала спецкореспонденткою видання “Страна.ua”, співпрацювала з Анатолієм Шарієм і брала інтерв’ю в так званого “ЛНРівця” Олексія Ільяшевича. Згідно з деклараціями та даними YouControl, Колтак досі володіє часткою медіахолдингу, до якого входять заборонені медведчуківські телеканали.

Наказ про її призначення підписав особисто Дмитро Прокудін. За інформацією джерел LIGA.net, Колтак не проходила спеціальної перевірки, і питання про її звільнення не стоїть.

Команда головного прокурора Київщини складається з людей з неоднозначною репутацією, минулим у структурах попередньої влади та значними незадекларованими або прихованими активами. Попри це, Прокудін продовжує керувати обласною прокуратурою.

Згадуючи вимоги колишнього головнокомандувача Збройних Сил України, Валерія Залужного, щодо необхідності мобілізувати півмільйона громадян, справа стає вельми актуальною в контексті поточних подій. Однак, потрібно обдумано підходити до таких рішень, беручи до уваги різноманітні аспекти суспільного життя та військових потреб. Депутат Руслан Горбенко, відповідаючи на запитання щодо застосовності зазначеної цифри після підвищення рівня мобілізації, відзначив важливість об'єктивної оцінки потреб оборони та мобілізаційних можливостей країни. Тільки ретельне аналізування таких питань може дозволити прийняти раціональні та ефективні рішення, спрямовані на зміцнення обороноздатності та забезпечення національної безпеки.

Заступник голови комітету Верховної Ради з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій України, національних меншин і міжнаціональних відносин, Руслан Горбенко, розкрив точну кількість українців, яку планують мобілізувати впродовж року.

Під час планування контрнаступу під керівництвом Валерія Залужного виникла потреба мобілізувати 500 тисяч українців. “Проте допомога від міжнародних партнерів, на жаль, затримувалась”, — зауважив депутат.

Згодом Залужного на посаді замінив Олександр Сирський. Новий воєначальник затвердив план оборони на 2024 рік, який вже не передбачав мобілізації такої кількості осіб. “Також важливо враховувати, що для забезпечення призову 500 тисяч осіб необхідна зброя та величезний фінансовий ресурс для їхнього навчання й утримання”, — підкреслив Горбенко.

На сьогодні військове командування та військовослужбовці говорять про потребу у мобілізації 100–110 тисяч осіб на 2024 рік. За словами Горбенка, протягом року планується мобілізувати приблизно до 120 тисяч українців.

В Україні з початку 2025 року спостерігається активне залучення трудових мігрантів для заповнення вакансій у різних секторах економіки. Це стало результатом високого попиту на робочу силу в умовах постійного розвитку ринку праці, відновлення економіки після війни та браку кадрів у низці галузей. За словами Дмитра Дегтяра, співзасновника HRD-club, іноземці займають основні посади різноробочих, а також працюють фахівцями з логістики, водіями та зварювальниками.

Однією з причин цього тренду є значний дефіцит робочих рук у деяких галузях, зокрема в будівництві, сільському господарстві, а також у сфері транспорту та інженерії. В Україні активно залучають іноземців для заповнення вакансій, де немає достатнього числа місцевих працівників. Найчастіше роботодавці запрошують громадян з Індії, Пакистану, Узбекистану, а також з інших країн Південної та Східної Азії, оскільки ці працівники готові виконувати важку фізичну працю і часто мають необхідні професійні навички.

“Нас очікує цей потік. Він не буде масовий, але він вже є”, — зазначив експерт.

Водночас бізнес стикається з труднощами, адже процес оформлення іноземних працівників є довготривалим і складним, займаючи в середньому близько шести місяців.

Нагадаємо, що навіть після відкриття кордонів для мігрантів до України їхати захочуть не всі. Також експерт пояснив, які країни найбільше хочуть залишити українські біженці.

Покровськ дедалі частіше називають уособленням нового етапу російсько-української війни, де бойові дії переходять у складний формат протистояння всередині міської забудови. Тут майже неможливо чітко провести лінію фронту: вона розмита між житловими кварталами, промисловими зонами та вузькими вулицями. У таких умовах російські диверсійні групи діють малими мобільними підрозділами, проникаючи в місто, маскуючись під цивільних або навіть під українських військових, і завдають точкових ударів по обороні.

За даними військових, тактика противника зводиться до раптових атак, розвідки боєм і підривної діяльності у глибокому тилу. Диверсанти намагаються уникати відкритих зіткнень, діючи приховано, що суттєво ускладнює роботу українських захисників. У місті панує постійна напруга: кожна підозріла постать може виявитися ворогом, а будь-який двір — точкою раптової атаки.

За оцінками аналітиків, російська армія змінила тактику і перейшла до формату “демеханізованої” війни — без великих колон техніки, які легко виявляють дрони. Замість цього РФ просувається дуже малими групами по 3–5 осіб.

“Лінія фронту розмивається“, — пояснює фінський аналітик Еміль Кастехельмі.

Російські розвідувальні дрони шукають прогалини в українській обороні. Через нестачу особового складу та постійний аеророзвідковий тиск повністю закрити місто від проникнень практично неможливо. Невеликі ворожі групи заходять у Покровськ велосипедами, мотоциклами, цивільним транспортом або пішки, користуючись туманом і дощем.

Однією з головних проблем стала неможливість швидко визначити, хто перед тобою — свій чи ворог. Українські військові повернулися до тактики перевірочних слів. Одне з ключових — “паляниця”. Але навіть це не завжди допомагає.

Ризики френдлі-файру зростають. Один з командирів пригадує, як бійцям заборонили відкривати вогонь по БМП, бо начебто “вона своя”. Виявилося, що це була російська машина. Її знищили дроном тільки після уточнення ситуації. В іншому випадку українська бригада помилково ліквідувала власні наземні безпілотники “Терміти”.

Бойові дрони стали ключовим інструментом української оборони в місті. Саме вони знаходять диверсантів та наносять удари по їхніх укриттях. Тому російські групи першими намагаються вийти на операторів — і вбивають їх.

“Наш другий ешелон не працює, а він дає 90% ударів“, — кажуть військові. Без цих ударів складніше зупиняти невеликі групи ворога на підході до міста.

За оцінкою Deep State, Росія наразі контролює щонайменше половину Покровська. Решта територій — сіра зона, де бої точкові та хаотичні. Немає жодного району, який би повністю контролювали українські сили.

Президент Володимир Зеленський раніше заявляв про близько 300 російських диверсантів у місті, проте військові кажуть, що реальна цифра може бути значно вищою.

До Покровська перекинули елітні підрозділи. Бійці “Азову” намагалися стабілізувати фронт улітку, а спецпризначенці ГУР прибували на гелікоптерах Black Hawk, щоби відновити логістику та координацію. Однак російська тактика повільного проникнення продовжує діяти.

Покровськ залишається ключовою точкою перед можливими ударами РФ на Краматорськ і Слов’янськ. Аналітики не прогнозують стрімкого прориву ворога, адже тактика малих груп не передбачає швидкого просування.

“Якщо ви просто просуваєте піхоту, на якомусь рівні вас зупинять“, — зазначає Кастехельмі.

Хоч захоплення Покровська і не гарантує Росії швидкого контролю над Донбасом, тактика інфільтрації має одну критичну перевагу — її надзвичайно важко зупинити.