Митний контроль на Волині: спроба ввезення російської продукції до України була зупинена

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Ситуація по всій лінії фронту залишається досить складною і росіяни мають цілі щодо низки обласних центрів України. Про це заявив капітан 1 рангу запасу Військово-морських сил ЗСУ Андрій Риженко в коментарі “Еспресо.TV”.

За його словами, якщо подивитися на загальну картину бойових дій на лінії зіткнення, то можна побачити, що ЗС РФ зосередили на півдні та сході надзвичайно велику кількість військ. Їх по всьому фронту може бути близько півмільйона осіб і їхнє завдання — далі дестабілізувати ситуацію в Україні та впливати на настрої населення.

“Коли починалася широкомасштабна агресія, на 7 різних напрямках було 150 тисяч військових. Зараз на трьох напрямках їхня кількість практично втричі більша. Росіянам поставлено завдання максимально захопити територію Донецької області та наблизитися до таких обласних центрів, як Запоріжжя, Дніпро, Суми, Харків, щоб регулярно обстрілювати їх із далекобійної артилерії та КАБів на відстані 50-70 км”, — заявив Андрій Риженко.

У Генеральному штабі ЗСУ аналізують ситуацію, що склалася, щоб у майбутньому максимально стримати противника від виконання стратегічних завдань, які стосуються низки обласних центрів, зазначив капітан 1 рангу запасу ВМС ЗСУ.

Вугледар на Донеччині, з якого напередодні вийшли бійці Сил оборони, є однією з точок, яку російські окупанти намагалися захопити тривалий час і для цього були використані серйозні сили. Окупація міста безумовно є неприємним фактом, однак якщо подивитися на стратегічну картину, то значного ефекту від цього в росіян не буде.

“Дійсно, була суперечлива інформація про ситуацію там, але треба довіряти позиції Збройних сил України. Там було дуже складно, оскільки російська армія використовує тактику виснаження, завалюючи ЗСУ великою кількістю засобів ураження, КАБами, артилерією, реактивною артилерією тощо”, — підсумував Андрій Риженко.

Нагадаємо, 26 вересня повідомлялося, чи можуть ЗС РФ форсувати Дніпро і знову захопити Херсон. За словами представника Сил оборони півдня, Владислава Волошина, наразі українські військові мають усю острівну частину Дніпра та будь-які під’їзди до Херсона. Росіяни не займаються підготовчими кроками, щоб у майбутньому здійснити форсування.

24 вересня повідомлялося, що за адекватної підтримки Заходу Україна може піти в контрнаступ у 2025 році, писали в The Washington Post. Утім, для цього буде потрібна також мобілізація і розширення оборонної промисловості, зазначили журналісти.

Між нинішньою дружиною телеведучого Володимира Остапчука, Катериною Полтавською, та його колишньою дружиною, Христиною Горняк, спалахнув черговий публічний конфлікт, що привернув увагу громадськості. Причиною стала тривала суперечка щодо продажу будинку, який Володимир Остапчук придбав під час шлюбу з Христиною Горняк.

Після розлучення між колишнім подружжям було досягнуто домовленості про продаж спільно придбаної нерухомості та поділ виручених коштів порівну. Однак, за словами Катерини Полтавської, процес продажу будинку фактично заблокований уже майже рік через позицію Христини Горняк, яка, за її словами, не погоджується на реалізацію майна за оголошену ціну та не бере участі в організації продажу.

Полтавська стверджує, що будинок було придбано за 240 тисяч доларів, а згодом виставлено на продаж за 200 тисяч. За цей час покупців знайти не вдалося. Нещодавно, за її словами, з’явився клієнт, готовий придбати будинок за 165 тисяч доларів, однак Христина Горняк відмовилася погодитися на таку ціну.

За словами Катерини Полтавської, аналогічні будинки в цьому ж районі продаються приблизно за такою самою вартістю, а небажання знижувати ціну призводить до подальшого простою об’єкта та унеможливлює розподіл коштів між колишнім подружжям.

Окремо дружина телеведучого заявила про тиск з боку колишньої дружини Володимира Остапчука. За її словами, юрист Христини Горняк домігся підписання договору щодо розподілу майна, використовуючи погрози. Полтавська стверджує, що в разі відмови Горняк нібито погрожувала публічними інтерв’ю з негативними заявами на адресу Остапчука.

Нагадаємо, Володимир Остапчук і Христина Горняк перебували у шлюбі з 2020 до 2022 року. Після розлучення між ними неодноразово виникали публічні конфлікти щодо поділу майна, зокрема будинку, придбаного у 2021 році під Києвом.

У декларації прокурора Харківської області Амiла Азад огли Омарова виявлено деталь, яка привернула увагу як громадськості, так і антикорупційних експертів: посадовець разом із родиною багато років користується просторою квартирою в Харкові без жодної орендної плати. Цей факт став публічним після оприлюднення документів про його майновий стан, які підтверджують безоплатне проживання у помешканні площею 134,3 м².

За інформацією, вказаною у декларації, Омаров мешкає разом із дружиною Галамназ Талех кизи Омаровою та двома дітьми. Родина заселилася до квартири ще у 2018 році, і з того часу умови їхнього проживання не змінювалися. Формальним власником житла є Омаров Азад Енвер огли — особа, ймовірно пов’язана з прокурором родинними зв’язками, що підтверджує характер безоплатного користування майном.

Крім того, прокурор володіє будинком площею 56,3 м², придбаним у 2007 році за 106 тис. грн (близько 21 тис. доларів за тодішнім курсом). Також він користується автомобілем батька — Toyota Camry 2017 року випуску, придбаним за 683 тис. грн у рік випуску.

Основний дохід Аміла Омарова як прокурора становить 1,47 млн грн на рік. Дружина прокурора задекларувала 6 тис. доларів готівкою, сам прокурор має 21 тис. доларів, а також 8 тис. доларів і 223 тис. грн на банківських рахунках.

Фактично схема користування дорогим майном через родичів дозволяє прокурору мати доступ до власності, не будучи формальним власником.

Економіст Павло Вернівський, який спеціалізується на аналізі оборонного сектору, звертає увагу на комплекс факторів, що впливають на цю ситуацію. За його словами, існує низка причин, через які Україна, маючи нагальну потребу в сучасних ракетних системах, все ще не досягла бажаного обсягу виробництва.

Чому Україна не виготовляє ракети? Озвучу власну версію.

У нас не виготовляють ракети не тому, що не вміють. Якщо трохи погуглити, то можна побачити безліч перспективних розробок. І ОТРК “Грім-2”, наш аналог “Іскандера”. І крилаті ракети “Коршун”. Навіть рік тому хтось там хвалився, що в нас переробили ракету “Нептун” для ударів по наземних цілях.

Тож проблема не в тому, що ми не можемо виробляти ракети. Проблема в тому, що ми робимо це дуже повільно та в недостатній кількості. А це тому, що нам не вистачає системності, пріоритетності. Плюс — ефективних і якісних управлінських рішень для пришвидшення розробок і подальшого виробництва. І увесь цей комплекс питань, а саме відсутність розуміння та бажання втручатися у виробничі процеси, породжує ситуацію, коли “верхи не розуміють, а низи не можуть”. І, ймовірно, саме через це вітчизняна ракетна програма досі буксує.

Загалом усі проблеми, які заважають розробці й виробництву власних ракет, спостерігалися ще до початку повномасштабного вторгнення протягом усіх років незалежності. Українська промисловість деградувала упродовж 30 років, багато чого втрачено й забуто. А деякі процеси, від логістичних звʼязків і до внутрішніх виробничих процесів, були порушені. Усе потрібно відбудовувати, та цим наразі практично ніхто не займається.

Для аналогії уявіть, що у вас є автомобіль, який побував у декількох ДТП і починає барахлити. За аналогією з таким автомобілем, механізми українського ВПК неадекватно працюють, але замість того, щоб поремонтувати, усі вважають, що він поїде самостійно, достатньо лише залити бензин. Однак це так не працює.

Водночас люди, які дали вказівку розробляти ракетну програму, вважають: для того, щоб вирішити проблему, треба лише виділити кошти і дати держзамовлення. На цьому вся їхня робота закінчується. Проте, навіть якщо на ракетну програму знайдуть гроші, так само, як колись для заводу “Антонов”, коли Зеленський пообіцяв закупити його літаки, це не гарантує швидкої появи цих ракет. Тим паче, що багато проблем, які наразі стоять перед підприємствами оборонного сектору, вони самостійно вирішити не в змозі.

Наприклад, візьмемо процес розробки. Будь-яка промислова продукція — це своєрідний конструктор, який збирають із різних деталей та компонентів. Певні деталі цього умовного конструктора ми можемо імпортувати, але є компоненти, які імпортувати дуже важко, тому що країни-власники цих технологій можуть встановлювати обмеження на їхній експорт. У США експорт ракетних технологій регулюється спеціальним режимом — Missile Technology Control Regime (MTCR), який обмежує доступ до цих технологій усім охочим і дозволяє постачати їх лише ключовим країнам-партнерам. Однак, навіть з урахуванням того, що зараз Україна є партнером США, це не означає, що дозвіл на отримання цих технологій ми отримали автоматично. Його треба отримувати окремо. А це, у свою чергу, політичне питання. Тобто навіть у цьому напрямку потрібна системна робота, аналогічна тій, яка ведеться для отримання вже готової зброї від Заходу. Частково вона триває, але не є системною, водночас здебільшого ця ініціатива йде знизу, від компаній. А далі до неї приєднуються політики, щоб попіаритися, підписати якийсь меморандум — і все. Тож політична робота для пришвидшення отримання цієї технології не ведеться взагалі.

Додатково у виробників можуть виникати проблеми з кадрами. Дуже часто цю проблему важко вирішити, бо через деградацію сектору в галузі залишилося мало фахівців. Тому тут теж потрібні й політичні, й управлінські рішення для пошуку та підготовки необхідних кадрів. Причому, додатково треба заново популяризувати професію, шукати фахівців з інших галузей чи й залучати іноземних фахівців, які б закривали наші слабкі місця у певних сферах. Цієї роботи також немає.

Окремо потрібно відзначити, що проблеми спостерігаються не лише на етапі розробки, а й у виробництві. Тобто, коли вже є якась готова розроблена зброя, але навіть її ми не можемо випускати у великих кількостях. Усе це пояснюється деградацією виробництва, втратою кадрів, навичок організації виробництва. Про що тут говорити, якщо ці люди зараз не можуть створити навіть масового виробництва простіших реактивних снарядів для РСЗО чи навіть снарядів, тобто елементарнішого продукту, аніж технологічні ракети. І якщо ми не можемо вирішити проблему зі снарядами, то я не думаю, що варто очікувати просування у ракетній програмі, адже для цього не створено відповідних передумов.

Не виключаю навіть саботажу на виробництвах зброї, адже росіяни можуть вербувати співробітників сектору ВПК так само, як і коригувальників для ракетних ударів. І учасники процесу можуть цілеспрямовано гальмувати процес, розповідаючи наших держдіячам, які в тому не петрають, що швидше й більше зробити неможливо.

Тому у мене є сумніви, що ці проблеми буде вирішено. Якби було помітно, що в управлінців є бажання вирішувати ці проблеми, то, можливо, у мене був би кращий прогноз. Зараз я цього не бачу.

Уночі 30 березня в Полтавській області російська окупаційна армія здійснила напад за допомогою ударних дронів-камікадзе Shahed. Цього разу об'єктом атаки стали інфраструктурні об'єкти. Внаслідок нападу було зафіксовано кілька влучень. Про це повідомив голова Полтавської обласної військової адміністрації Філіп Пронін у Telegram. За його словами, обстріл стався в Полтавському районі. Загалом було зафіксовано декілька влучень ворожих дронів-камікадзе. "Ця ніч була напруженою для Полтавщини. Ворог знову атакував нашу область безпілотними літальними апаратами. Кілька влучень було зафіксовано в інфраструктурний об'єкт на території Полтавського району. Головне — ніхто не постраждав", — зазначив Пронін. За інформацією командування Повітряних сил ЗСУ, уночі 30 березня російські війська запустили 12 дронів-камікадзе по Україні. За допомогою протиповітряної оборони 9 безпілотних літальних апаратів було знищено в Херсонській, Одеській, Дніпропетровській та Полтавській областях.

У результаті останньої атаки уночі на 30 березня в Полтавській області було зафіксовано напад російської окупаційної армії за допомогою ударних дронів-камікадзе Shahed на інфраструктурний об'єкт. Хоча вдалося запобігти значним руйнуванням та постраждалим серед мирного населення, події свідчать про продовження загрози з боку ворожих сил. Реакція українських військових та протиповітряної оборони показала високу ефективність у знищенні дронів-камікадзе та захисті інфраструктури. Однак необхідно підсилити заходи безпеки для запобігання подібним атакам у майбутньому, щоб забезпечити безпеку та стабільність у регіоні.