Найвища пенсія серед депутатів: колишній член ОПЗЖ отримує 192 тис. грн на місяць

Українська влада оприлюднила інформацію про нову ініціативу, яка викликала значний резонанс у суспільстві. Згідно з цією ініціативою, громадяни України, які з певних причин не бажають залишатися в країні, можуть подати заявку на участь у спеціальній програмі.

Про це повідомила директор департаменту інформаційної політики, комунікації та протокольних заходів Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Тетяна Шелест.

Усі, хто не бажає жити в Україні, можуть подати заявку на відправлення до РФ, щоб згодом бути обміняними на українських військовополонених, які перебувають у російських в’язницях.

Проєкт обізвали «Хочу до своїх». Треба було ще перші три літери в останньому слові великими зробити.

Загалом, удачі в пошуках дурників, які добровільно зізнаються в «колабораціонізмі».

І так, сам факт виникнення такої спецпропозиції натякає, що ситуація з кількістю військовополонених у нас і в РФ ой яка непропорційна.

Станом на кінець січня 2024 року за кордоном через війну перебуває 4,9 млн українців, що створює величезний соціально-економічний виклик як для України, так і для країн, які надають притулок. За даними Центру економічної стратегії, серед них переважно представлені жінки та діти, які змушені були покинути свої домівки через військові дії.

Найбільша частка українських біженців у Європі знаходиться в Німеччині та Польщі, а за їхніми межами також велике число осіб знайшло притулок у США, Великій Британії та Канаді. Однак, необхідно врахувати, що деякі країни поступово скорочують витрати на біженців та посилюють умови для їхнього перебування, що створює додаткові труднощі для переселенців.

Згідно з розрахунками Центру економічної стратегії, кількість українців, які можуть залишитися за межами країни, може сягати від 1,4 млн до 2,3 млн осіб в залежності від подальшого розвитку ситуації. Це вимагає від уряду та міжнародної спільноти комплексних заходів для надання допомоги біженцям, а також стратегій для подальшої інтеграції їх у нові суспільства.

Українські біженці, які змушені покинути свої домівки через військові дії, створюють серйозні виклики для України та країн, які надають їм притулок. Незважаючи на підтримку кількох країн, таких як Німеччина, Польща, США, Велика Британія та Канада, багато інших країн поступово зменшують допомогу та умови для біженців. Це ставить під загрозу добробут та безпеку тих, хто шукає притулок.

Згідно з оцінками, кількість українців, які можуть залишитися за межами країни, значною мірою залежить від подальшого розвитку ситуації. Це вимагає негайних дій з боку уряду та міжнародної спільноти для забезпечення допомоги біженцям та розробки стратегій їхньої подальшої інтеграції у нові суспільства. Важливо забезпечити, щоб кожна країна приймала відповідальність і діяла згідно з принципами гуманітарності та прав людини, щоб забезпечити безпеку та гідне життя для всіх біженців.

Керівник Дослідницької служби Верховної Ради Леся Ваолевська представила важливе парламентське дослідження, яке детально розглядає правове регулювання статусу «політично значущої особи» (ПЗО) в Україні. У документі також аналізуються підходи до застосування посиленого фінансового моніторингу щодо таких осіб, а також членів їхніх родин та пов'язаних осіб. Це дослідження є важливим для розуміння поточних проблем у сфері фінансового контролю та антикорупційної політики в Україні.

У своєму дослідженні Леся Ваолевська порівнює національну практику з міжнародними рекомендаціями, зокрема стандартами, розробленими Групою розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), а також нормативами Європейського Союзу. До цього аналізу включені приклади з різних країн, серед яких Австралія, Велика Британія, Франція, Канада, Сінгапур, Швейцарія та Об'єднані Арабські Емірати.

Дослідження підкреслює, що після припинення публічних функцій посилену увагу зберігають ще щонайменше 12 місяців, причому оцінка залишкових ризиків враховує рівень впливу особи та її зв’язки з країнами, що мають високі ризики відмивання коштів. Якщо ризики визнають низькими, статус і пов’язані з ним заходи можуть бути зняті раніше. Така модель відповідає принципу «ризик-орієнтованого підходу», проте в інших державах терміни і критерії відрізняються.

Порівняльний огляд у документі показує значну різнорідність підходів у світі: Велика Британія застосовує ризик-орієнтований підхід без фіксованого строку моніторингу; Франція вимагає посиленого контролю щонайменше 12 місяців після відставки; Канада розділяє підхід за походженням — для іноземних ПЗО контроль може бути довічним, для національних — 5 років; Сінгапур також практикує ризик-орієнтованість без фіксованого строку; Швейцарія передбачає мінімум 10 років нагляду; ОАЕ — мінімум 3 роки. Учасники дослідження звертають увагу, що ці варіації відображають різну оцінку ризиків, історичний і правовий контекст кожної країни та рівень розвитку фінансової інфраструктури.

Документ також порівнює українські норми з Європейським законодавством, зокрема Директивою 2015/849 та пізнішими рекомендаціями ЄС, які визначають широкий перелік посад, що підпадають під режим ПЗО (глави держав, урядовці, депутати, судді, посли тощо). У 2023 році ЄС опублікував додатковні орієнтири щодо переліку посад для країн-членів, і дослідження зазначає, що українські правила адаптують ці підходи в рамках Угоди про асоціацію.

Практичні наслідки для банків йтих клієнтів очевидні: необхідність розширених процедур KYC (know your customer), більш жорсткої перевірки бенефіціарів, введення внутрішніх лімітів для схвалення великих операцій та постійне моніторингу транзакцій. Банки мають не лише виявляти підозрілі операції, а й документувати оцінку ризиків і вживати заходів згідно з внутрішніми політиками та національними регуляторними вимогами.

У дослідженні також піднімається питання ефективності практичної реалізації: відсутність єдиних підходів до строків моніторингу, відмінності в визначенні «пов’язаних осіб» та складності встановлення реальних бенефіціарів ускладнюють роботу як банків, так і контролюючих органів. Автори звертають увагу на потребу у вдосконаленні механізмів обміну інформацією між державними реєстрами, фінансовими установами та правоохоронними органами для швидшого виявлення аномалій та кореляції ризиків.

Ключовий висновок дослідження — щоб відповідати стандартам FATF і кращим міжнародним практикам, Україні варто забезпечити чіткі процедурні правила для застосування посиленого моніторингу, визначити прозорі критерії для встановлення строків нагляду та посилити інструменти контролю за деклараціями й джерелами доходів ПЗО. Це також передбачає підвищення спроможності банків у частині аналітики ризиків і кращу координацію між регуляторами.