Полтавський політичний скандал: депутат, який живе в США, отримав мандат

Після завершення війни та відкриття кордонів Україна може зіткнутися з новим етапом еміграції, який значно відрізнятиметься від масового відтоку громадян у 2022 році. Директорка Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи НАН України Елла Лібанова наголошує, що цього разу структура міграції буде іншою. Якщо раніше значна частина емігрантів виїжджала вимушено через загрозу життю, то нова хвиля буде більш обдуманою та стратегічною.

За прогнозами фахівців, основну групу потенційних емігрантів становитимуть жінки та сім’ї з дітьми, які раніше вже покидали країну, і тепер вирішуватимуть, чи залишитися в безпечному середовищі закордоном, чи повернутися в Україну для відновлення побуту та бізнесу. Водночас зросте частка тих, хто виїжджатиме з економічних причин, шукаючи стабільну роботу, освіту або нові перспективи для професійного розвитку.

А от чоловіки можуть поїхати вже після скасування обмежень на виїзд. Лібанова пояснює це дуже прагматично: якщо дружина й діти за два-три роки в Європі встигли влаштуватися — є робота, житло, садок або школа, друзі, зрозумілі правила — а в самого чоловіка в Україні немає до чого повертатися (зруйноване житло, втрачена робота, відсутність сталого доходу), то логіка «я приєднуюся до сім’ї» стає сильною. Тобто ризик другої хвилі міграції після війни стосується насамперед чоловіків призовного віку, які зараз фізично не можуть виїхати, але захочуть возз’єднатися з родиною одразу після відкриття кордонів.

Це напряму б’є по демографії й ринку праці. Інститут демографії вже давно попереджає: Україні й так бракуватиме робочих рук після війни, а додатковий від’їзд працездатних чоловіків ускладнить відновлення інфраструктури й економіки.

Паралельно, за межами України, зростає політичний тиск довкола теми українських біженців, особливо чоловіків. У багатьох країнах ЄС суспільне ставлення до українців поступово стало жорсткішим у порівнянні з першим роком повномасштабного вторгнення: допомога більше не сприймається як «безумовний обов’язок», а тема «хай повертаються і воюють» дедалі частіше використовується популістами. Це особливо помітно в Польщі.

Колишній прем’єр Польщі Лешек Міллер публічно заявив, що «є одна зброя, якою Польща може допомогти Україні» — повернути в Україну українських чоловіків призовного віку, які залишилися в ЄС, і навіть допустити, що польські правоохоронці могли б затримувати таких українців і передавати їх назад. Він стверджує, що «дивно бачити, як мільйони молодих чоловіків не воюють за свою країну». Ці слова вже викликали різку реакцію, зокрема з боку української сторони, яка називає таку риторику провокаційною.

Тобто маємо дві зустрічні тенденції:– усередині України після перемоги може статися цілком раціональний від’їзд частини чоловіків до сімей у ЄС;– у самій Європі дедалі голосніше лунають політичні заклики, що ці чоловіки «мають повернутися воювати», а не залишатися за кордоном.

І це вже не лише емоції, а фактор безпеки й відновлення країни. Бо якщо після війни одночасно відкриваються кордони й частина працездатних чоловіків виїжджає, Україні буде складніше відбудовувати міста, де житло зруйноване, а робочих рук не вистачає. Саме це Лібанова називає ризиком другої міграційної хвилі.

Ця справа привернула значну увагу громадськості та ЗМІ, оскільки вона стосується критично важливого питання забезпечення військовослужбовців якісним спорядженням, особливо в умовах підвищеної напруги та необхідності постійної бойової готовності.

Про це повідомив прокурор в залі одного з судових засідань щодо перегляду запобіжного заходу підозрюваним. Імена та кількість вказаних фігурантів збоку МОУ сторона обвинувачення не озвучила.

Але було зрозуміло, що мова не про одну людину, а про групу осіб, які, вірогідно, діяли як організоване угруповання в самому міністерстві. Водночас відомо, що вже понад 7 місяців у так звані «справі Гринкевича» не було жодних інших фігурантів, окрім, власне самого Гринкевича та представників постачальників МОУ.

З самого початку велись розмови, що реалізація такої оборудки на мільярди гривень неможлива без погодження з керівництвом Міністерства.

Адже, якщо Гринкевичі продавали неякісну форму, то в Міністерстві оборони хтось мав закривати на це очі та оплачувати її. ДБР, своєю чергою, заявляє про збитки щонайменше у мільярд гривень.

Раніше стало відомо про те, що МОУ намагалося визнати себе у провадженні проти Гринкевича потерпілою стороною. Однак чи сталося це до цього часу та коли саме, достеменно невідомо.

22 лютого ДБР інформувало, що потерпілі у «справі Гринкевичів» відсутні. Згодом, 14 березня у ДБР вказали, що статус потерпілої сторони МОУ нібито отримало – 17 січня. Та за таких обставин невідомо, чому у лютому Бюро стверджувало зворотне.

Постачання форми компанією Романа Гринкевича за замовлення Міноборони відбувалося як до, так вже і після призначення міністром Рустема Умєрова. Крім того, вже нова його команда укладала з іншими компаніями, афільованими до родини Гринкевичів, договори на забезпечення потреб армії.

Румунія та Україна наближаються до запуску спільного виробництва оборонних безпілотників-перехоплювачів на території Румунії. Про це повідомила міністр закордонних справ Румунії Оана Тойю в інтерв'ю для Reuters, підкресливши, що переговори щодо цього проєкту почалися ще до недавніх інцидентів з "невідомими" дронами, які порушували повітряний простір у регіоні.

Метою запуску спільного виробництва є не тільки покращення безпеки в рамках протиповітряної оборони, а й зміцнення захисту східного флангу Європи. Оана Тойю зазначила, що проект має стратегічне значення для союзників Румунії в ЄС та НАТО, оскільки надасть додаткові можливості в сфері протиповітряної оборони, особливо в умовах поточної геополітичної ситуації. Угода про спільне виробництво повинна підвищити ефективність оборонних механізмів і зміцнити здатність країн до швидкої реакції на загрози з повітря.

Окрім питання виробництва дронів, дипломатка підтвердила, що Бухарест схвалив збільшення присутності американських військ на своїй території в інтересах підтримки операцій поза регіоном, зокрема операцій з дозаправки на Близькому Сході. Конкретних числових даних про розширення контингенту Тойю не назвала, але підкреслила, що Румунія вже приймає частину американських підрозділів і планує значні інвестиції у свої аеробази.

Інвестиційні плани охоплюють базу імені Міхая Когелничану: у найближчі роки уряд планує вкладення понад 2,5 мільярда євро, щоб надати авіабазі інфраструктуру для розміщення до десяти тисяч румунських і союзних військових. Така модернізація, за словами міністра, має підвищити оперативні можливості для реагування на регіональні загрози та зміцнити логістичну підтримку союзних операцій.

Ініціатива спільного виробництва БПЛА з Україною має кілька вимірів: вона поєднує необхідність оперативного підвищення обороноздатності сходу ЄС, прагнення зменшити залежність від третіь країн у критичних технологіях і створення промислових можливостей для постачання техніки союзникам. Для України це також можливість розширити експортний потенціал і закріпити партнерські зв’язки з країною-сусідом, яка готова вкладати значні ресурси в оборонну інфраструктуру.

Водночас реалізація подібних проєктів вимагатиме вирішення низки практичних питань: узгодження стандартів і протоколів інтеграції в існуючі системи ППО, питання ліцензування і контролю експорту озброєнь, а також питання фінансування й розподілу виробничих циклів між українськими та румунськими підприємствами. Дипломатична робота та технічні перемовини, судячи з сигналів з Бухареста, уже тривають.

Оана Тойю наголосила, що робота над партнерствами у сфері протиповітряної оборони і створення «стіни дронів» — це не лише питання техніки, а й політичної солідарності. Розбудова регіональних можливостей захисту, на її думку, підвищить стійкість східного флангу ЄС і сприятиме більш ефективній координації з НАТО та партнерами з трансатлантичного простору.

Відтепер очікується, що на порядку денному перемовин стоятимуть деталі виробничого плану, строки поставок і питання тестування систем. Якщо домовленості буде досягнуто, спільні виробничі потужності Румунії й України можуть стати важливим елементом європейської архітектури безпеки в найближчі роки.