Приватизація за схемою: судді й чиновники отримують елітні квартири від держави безкоштовно

У 2025 році столична влада зробила крок, який уже називають безпрецедентним для системи місцевого самоврядування. Київська міська рада затвердила рекордний обсяг фінансування депутатських фондів, надавши кожному депутату можливість спрямувати до 15 мільйонів гривень на реалізацію ініціатив за зверненнями мешканців. Загальний бюджет програми досяг 1,8 мільярда гривень, що стало найбільшим показником за всю історію її існування.

Особливу увагу у 2025 році приділено соціальній сфері. Частину коштів спрямовано на допомогу малозабезпеченим родинам, підтримку внутрішньо переміщених осіб, а також на зміцнення матеріально-технічної бази лікарень і шкіл. Завдяки цьому вдалося оперативніше реагувати на нагальні потреби громадян і забезпечувати адресну підтримку тим, хто її найбільше потребує.

За підсумками року 38 депутатів використали 100% своїх фондів, переважно на матеріальну допомогу. Серед них — представники різних політичних сил та позафракційні обранці. Водночас частина депутатів освоїла кошти лише частково. Найнижчі показники зафіксовано у кількох представників фракцій «Голос» та «Європейська солідарність», а також у позафракційних депутатів.

Практика використання депутатських фондів супроводжується активною інформаційною кампанією в соціальних мережах. У публічному просторі з’являються фото черг під приймальнями, видачі коштів у конвертах та роздачі пакунків із партійною символікою. Такий формат комунікації фактично перетворює соціальну допомогу на інструмент політичного піару.

Окремі депутати звітують про тисячі отримувачів матеріальної допомоги та мільйонні суми виплат. Середній розмір одноразової підтримки в окремих випадках становить кілька тисяч гривень. Найактивніше кошти спрямовувалися саме на грошову допомогу під час особистих прийомів громадян.

Експерти звертають увагу, що різке збільшення фінансування депутатських фондів потребує додаткового аналізу ефективності витрачання коштів, прозорості процедур розподілу та критеріїв надання допомоги. Також залишається відкритим питання щодо балансу між соціальною підтримкою та іншими напрямами міських програм.

Підсумки року демонструють, що депутатські фонди стали одним із найбільших інструментів розподілу бюджетних коштів у столиці, а їх використання формує як соціальний, так і політичний ефект.

Акторка Наталка Денисенко, відома ролями у популярних українських проектах, таких як серіал «Кріпосна» та фільм «Коли ти вийдеш заміж?», поділилася своїм досвідом заробітків під час війни. В інтерв'ю програми «Ранок у великому...» вона зізналася, що найбільший гонорар, який їй вдалося отримати за один знімальний день, становив 5 тисяч доларів. Однак зірка одразу уточнила, що ця сума була виплачена їй саме за участь у рекламному проєкті, а не за стандартні кінозйомки.

За словами Наталки, такий розмір гонорару є дуже високим для української індустрії, і подібні суми, на жаль, не є нормою. «Це дійсно дуже великий гонорар, який не є типовим для нашої сфери. Зазвичай так не платять», — пояснила акторка, підкреслюючи, що більшість акторів отримують набагато менші суми, особливо під час складних часів війни.

Що стосується серіалів, сьогодні акторам пропонують від 10 до 20 тисяч гривень за зміну, що вважається високим показником. Наталка Денисенко зазначила, що її гонорари перевищують середній рівень: «У мене більше. Майже тисяча доларів за зміну (приблизно 41 000 гривень)».

Водночас акторка порівняла зарплати українських акторів і відзначила, що війна вплинула на ринок кіновиробництва, але попит на професійних артистів залишається стабільним, а рекламні проєкти іноді пропонують значно більші гонорари.

Голова Бориспільського міськрайонного суду Київської області Дмитро Ткаченко, який заявив про намір обійняти посаду судді апеляційної інстанції, отримав негативну оцінку з боку Громадської ради доброчесності. За підсумками детального вивчення поданих ним декларацій, додаткових матеріалів та письмових пояснень було зроблено висновок про невідповідність кандидата критеріям доброчесності, які є ключовими для кар’єрного зростання в судовій системі.

У рішенні Ради наголошується, що подана суддею інформація про фінансовий стан не є повною та викликає обґрунтовані сумніви. Зокрема, аналіз задекларованих доходів не узгоджується з реальною вартістю майна, яке, за наявними даними, було набуте ним або членами його сім’ї протягом останніх років. На думку експертів, особа, яка тривалий час перебуває на керівній посаді в суді, не могла не усвідомлювати наявності таких розбіжностей.

Зокрема, Дмитру Ткаченку на праві власності належать дві земельні ділянки у селі Зозулі площею по 0,25 гектара кожна, набуті у 2010 році. Вартість кожної ділянки на момент придбання становила 119 тисяч гривень. Суддя пояснив, що земля купувалася для будівництва приватного будинку. Водночас на той момент сума угоди в еквіваленті становила майже 30 тисяч доларів США.

Згідно з біографічними даними, у той період Ткаченко працював помічником судді та головним фахівцем у комерційній структурі. Його сумарний офіційний дохід за період з 2006 по 2019 роки становив лише 233 тисячі гривень, що, за оцінкою ГРД, не дозволяло здійснити такі придбання без стороннього фінансування.

У письмових поясненнях кандидат зазначив, що кошти в розмірі близько 400 тисяч гривень були позичені у товариша. Як підтвердження він надав скан розписки із зобов’язанням повернути борг до жовтня 2014 року. Водночас аналіз доходів судді за 2010–2014 роки свідчить, що після сплати податків він фактично міг розпоряджатися сумою близько 331 тисячі гривень, з яких значну частину мав спрямувати на погашення боргу та утримання родини з двома дітьми. При цьому у той самий період подружжя набувало й інше майно.

Окрему увагу Громадська рада доброчесності звернула на майнові операції родичів дружини Ткаченка. Зокрема, під час співбесіди судді Господарського суду Києва Михайла Якименка, який є батьком дружини кандидата, з’ясувалося, що його матір у 2008 та 2010 роках придбала дві земельні ділянки по 0,25 гектара у Васильківському районі. При цьому вона фактично не проживала на території Київської області.

Пояснюючи мету придбання, Якименко посилався на сестру, яка тривалий час мешкає в Італії та нібито надала кошти для купівлі землі. Жодних документальних підтверджень цього надано не було.

За даними декларацій за 2016–2022 роки, родичі кандидата — дружина, її сестра, батьки та батько самого Ткаченка — володіють значною кількістю об’єктів нерухомості, переважно у місті Васильків та прилеглих населених пунктах. Йдеться про житлові будинки, земельні ділянки та об’єкти незавершеного будівництва.

Сестра дружини задекларувала кілька житлових будинків та низку земельних ділянок, зокрема у Василькові та селі Путрівка. Батько дружини володіє численними ділянками різної площі та нежитловим приміщенням у Василькові. Мати дружини задекларувала житловий будинок, гараж і земельні ділянки, набуті у різні роки.

ГРД також звернула увагу на обставини набуття квартир у Києві. Згідно з деклараціями, син кандидата є власником квартири площею 89,7 квадратного метра з 2009 року. При цьому суддя зазначив, що квартира була приватизована тестем на онука, а сам він із 2012 року постійно проживає у цьому житлі разом із сім’єю.

Водночас у деклараціях сестри дружини зазначалося право користування іншою квартирою у Києві, власником якої значиться районна державна адміністрація. На думку ГРД, ці обставини можуть свідчити про причетність родичів кандидата до безоплатного передання житла у користування та подальшої приватизації на користь членів родини.

Додаткові питання виникли й щодо майна батька кандидата, який у 2018 році придбав квартиру у Києві площею понад 60 квадратних метрів за 2,13 мільйона гривень. При цьому задекларовані доходи батька за понад двадцять років у кілька разів менші за вартість придбаного житла. Суддя пояснив це фінансовою допомогою від сестри, однак документального підтвердження надано не було.

На думку Громадської ради доброчесності, сукупність наведених фактів свідчить про можливе фіктивне володіння майном, оформлення активів на родичів та приховування реальних правочинів. Така динаміка збігається з періодом професійної діяльності Дмитра Ткаченка у Бориспільському суді та викликає обґрунтовані сумніви щодо законності джерел походження майна.