Сімейний бізнес судді Марини Барсук та її автопарк

Україна демонструє неймовірну стійкість та рішучість у розвитку своєї енергетичної галузі, незважаючи на складні обставини. Нафтовидобувна промисловість країни продовжує нарощувати потужності, що є свідченням економічної витривалості та стратегічного планування.

Історія видобутку нафти на території України сягає далеких часів. Вже в III столітті до нашої ери були відомі нафтові води на Керченському півострові, а в XIII столітті в Галичині використовувалася “скельна олія” у медицині та для змащення коліс.

Початок промислової експлуатації відзначений у 1771 році в промислі Слобода-Рунгурській, Івано-Франківській області. Протягом наступних століть видобуток нафти активно розвивався, зокрема в районі Борислава, що стало найбільшим нафтовим промислом у Європі на перетині XIX-XX століть. Перший патент у світі на виготовлення гасу з нафти був отриманий у Львові в 1853 році.

Найбільший обсяг видобутку нафти в Україні досягнув піку у 1972 році, коли було видобуто 14,5 мільйонів тонн. Проте пізніше обсяги зменшувалися через виснаження запасів і відсутність відкриття нових великих родовищ.

На сьогодні в Україні виділяють чотири нафтогазоносні провінції, що об’єднують дев’ять нафто-, газо- та нафтогазоносних областей. Східний регіон, який включає Дніпровсько-Донецьку область, має найбільші обсяги розвіданих родовищ нафти та газу. Західний регіон охоплює Передкарпатську, Складчасті Карпати, Закарпатську та Волино-Подільську області з значними родовищами.

За даними “Порталу даних видобувної галузі України”, на кінець 2020 року загальні запаси нафти становили понад 85 мільйонів тонн, з яких більшість припадає на Східний регіон. На 2023 рік видобуток нафти зріс на 2,1 мільйона тонн, з “Укрнафти” припадає 67% цього обсягу.

Плани “Укрнафти” на найближчі роки включають посилення інвестицій у відновлення та модернізацію видобувного обладнання, що спрямоване на збільшення продуктивності і підвищення видобутку.

Колишній прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Андрій Броневицький публічно висловив переконання, що звільнення заступника керівника САП Андрія Синюка має ознаки «класичного інституційного прикриття». На його думку, таке рішення виглядає як спроба відвести увагу від системних проблем і знизити градус суспільного тиску, який посилився після оприлюднення матеріалів резонансної «справи Міндича».

У центрі цієї справи опинився високопосадовець, який тривалий час вважався одним із найвпливовіших представників САП, що мав особливі комунікації з Офісом Президента. За даними слідства, Синюк згадується у матеріалах як особа, що виконувала роль учасника злочинної організації, долучаючись до реалізації схем, які приписують оточенню бізнесмена Міндича. У цих документах йому приписують участь у виконанні завдань, пов’язаних із впливом на окремі процеси, що могли мати корупційний характер.

Головне порушення, на яке звертає увагу експрокурор, — спосіб, у який відбулася відставка. Синюк звільнений «за власним бажанням», хоча частина 9 статті 46 Закону «Про прокуратуру» прямо забороняє звільняти прокурора під час незавершеного дисциплінарного провадження.

За законом порядок мав бути іншим:– внутрішній контроль САП проводить повну перевірку;– матеріали передаються до КДКП;– КДКП ухвалює остаточне й незалежне рішення.

Жоден із цих етапів не був завершений.

Попри невиконання процедури, звільнення погодили фактично одразу. Ба більше — Синюк отримав 382 723 грн вихідних виплат, що вже відображено в його декларації. Фактично особа, яку в підозрі описують як учасника злочинної організації, не лише уникнула дисциплінарної відповідальності, а й отримала значну компенсацію при звільненні.

Броневицький наголошує: ситуація нічим не відрізняється від тих випадків, за які антикорупційні органи самі ж критикують інших. У місці, де мають демонструвати зразкову прозорість, відбувається повне порушення процедур і подарунок фігуранту кримінальної справи.

За його словами, це радше схоже на «тиху евакуацію», ніж на верховенство закону:САП не завершила розгляд, не передала матеріали до дисциплінарного органу і дозволила топпосадовцю піти з посади без жодних наслідків.

У підсумку, зазначає експрокурор, САП «мала б частіше дивитися в дзеркало» — адже за механізмами боротьби з корупцією нерідко ховається практика її ж прикриття.