Скандал у Чехії: компанія перепродавала Україні дрони з надвисокою націнкою

Експерт наголошує, що саме по собі збільшення чисельності військ не гарантує успіху. Без належного планування, логістичної підтримки та адаптації тактики до сучасних умов ведення бойових дій, такий крок може виявитися неефективним або навіть контрпродуктивним.

Спробуємо зрозуміти, як воно може вплинути на загальний (стратегічний) хід війни.

На перший погляд, відповідь лежить на поверхні.

Адже збільшення чисельності російського стратегічного угрупування, яке діє на теренах України, нічого доброго нам не принесе, за замовчуванням. Особливо в контексті перспектив продовження противником активних (у сенсі наступальних) дій (операцій) на визначених операційних напрямках.

Але насправді РЕАЛЬНА, а не УДАВАНА ситуація із цим угрупуванням противника залежить не тільки від його чисельності, а від цілої низки чинників. Головним з яких є методологія його використання.

У попередніх двох частинах я висловив власну точку зору стосовно двох основних моментів, пов’язаних із цим ГІПОТЕТИЧНИМ нарощуванням чисельності угрупування противника:

Або як альтернативну причину цього нарощування чисельності російського стратегічного угрупування в Україні варто розглянути прагнення російського командування вже весною (літом) наступного року “парірувать” чергову спробу України змінити свою стратегію ведення війни з оборонної на наступальну.

Й отже, довести її військово-політичному керівництву (ну й, звісно, її держав-партнерів) усієї “безперспективності” спроб “щось змінити” у поточній військово-політичній (стратегічній) ситуації у війні. Тобто неможливості “щось повернути” чи “щось відбити”. Й це, на думку Кремля, очевидно, об’єктивно повинно спонукати Україну та її союзників “погодитись” на всі “завоювання” Кремля.

Як на мене, перший варіант “основного призначення” озвученого генералом Сирським запланованого нарощування чисельності російських військ в Україні виглядає більш ймовірним, ніж другий.

Просто тому, що “ідеологія” теорії та практики радянсько-російської “школи” військового мистецтва вимигає пошуку та застосування найбільш активних та ефективних способів й методів “решительного разгрома войск противника”.

Перехід від позиційного “тягни–толкай” в тактичній зоні із більш-менш сталою лінією фронту, з надію на те, що противник (ЗСУ та загалом Україна) якось та колись “посипляться”, до серії “глибоких проривів та охватів”, у цьому сенсі є найбільш відповідною стратегією.

Хоча б тому, що Кремль на сьогодні просто “сам для себе” не може гарантувати із стовідсотковою впевненістю того, що Україні у якийсь момент можуть припинити допомогати “враждебные буржуины” (які, до речі, сукупно переважають усі ресурсні, економічні та технологічні спроможності Кремля вести затяжну війну, навіть на додаток із “частичным участием” Китаю).

Водночас, намагаючись визначити характер впливу цього нарощування чисельності російських військ, розгорнутих в Україні, на загальну (військово-політичнустратегічну) ситуацію у війні, варто мати на увазі не тільки сутто військову (воєнну) сферу, а цілу низку інших, так чи інакше пов’язаних із спроможністю Кремля її взагалі вести, або “моделировать” свою стратегію в ній. Наприклад, фінансову, воєнно-ЕКОНОМІЧНУ складову чи соціально-політичну, технологічну й т.д.

Щодо, власне, воєнної сфери.

Такого роду нарощування чисельності стратегічного угрупування російських військ в Україні, яке озвучив генерал Сирський, очевидно, сприятиме набуттю його командуванням цілого переліку можливостей та спроможностей.

Я їх зараз не буду перераховувати всі, але назву два, як на мене, ключових, у світлі вищеописаного призначення цього нарощування й загального перебігу війни, а саме:

Однак вся ця “красота” має сенс виключно тоді, коли російське командування дійсно збирається міняти основні форми й методи застосування своїх військ у війні з Україною — з поступового “прогризання” української оборони у стилі “від посадки до посадки” на “стремительные и сокрущающие удары в глубину обороны противника”, ну або тоді, коли виникне реальна потреба знову “зацементувати” власну оборону додатковими резервами на якомусь операційному напрямку, де, на його думку, “ЗСУ знову спробують наступати”.

В усіх інших випадках це нарощування буде позбавлене сенсу. Бо збільшенням “живої” (до визначеного моменту) сили, яка залучається лише для того, аби мати можливість й надалі штурмувати “домік лісника” чи “пів посадки під Часіком” приведе виключно до того, що й ці “гіпотетичні” 150–160 тисяч “зточаться” так само, як і їхні попередники.

Немає ніякої різниці для “зміни загальної ситуації у війні” скільки конкретно російських військовослужбовців загинуло, наприклад, в боях за Вовчанськ — три, п’ять, десять тисяч, грає роль лише співвідношення між цими втратами та “якістю” (рівнем, обсягом) досягнутого результату.

Якщо ви вклали (або у землю, або на койку в шпиталі) у лобових атаках для того, щоб захопити третину прикордонного містечка, приблизно десь повнокровну дивізію, то, якщо ви не зміните сам підхід до такого роду своїх дій, а лише збільшите чисельність штурмових груп та рот, то, очевидно, бажаного успіху ви досягнете (якщо взагалі досягнете) принаймні не з меншими втратами.

Збільшення чисельності особового складу російського стратегічного угрупування військ, розгорнутого в Україні, безумовно, на загальному перебігу війни для нас з вами відіб’ється “різко негативно”. Адже сприятиме суттєвому розширенню можливостей та спроможностей російського командування відповідного рівня планувати, організовувати та ПРОВОДИТИ ті чи інші свої дії (особливо наступального характеру).

Однак вплив цього нарощування на загальну ситуацію у війні зовсім не обмежується виключно військовою сферою. Для неї має значення ціла низка “пов’язаних” із цим ІНШИХ чинників. Починаючи з фінансового (адже цю ДОДАТКОВУ ораву треба одягати, кормити, поїти, нарешті — озброювати та оснащувати чимось, це — кошти, знову кошти й ще раз кошти), закінчуючи соціально-політичним.

Станом на середину лютого нинішнього року, за даними видання “Лівий Берег”, РФ УЖЕ витратила на війну з Україною не менше 1,3 ТРИЛЬЙОНА американських долЯрів (з них, принаймні, 211 мільярдів — лише на розгортання та утримання на окупованих територіях свого стратегічного угрупування військ, коли воно явно не дотягувало до 500 тисяч “голів”, зараз воно більше, й на дворі далеко не ЛЮТИЙ). Додавання до цього кодла ще 150–160 тисяч “тушок” означає — додавання витрат, причому суттєве.

Водночас в самій РФ інфляція продовжує зростати, промислове виробництво, не дивлячись на просто “ахіренне вкачування бабла” з російського бюджету у військове виробництво, продовжує “замєдляца” (темпи зростання, яке “давав” тамтешній ВПК, спочатку стабілізувались й зараз потроху почали зменшуватись, вони ще ростуть, але все менше й менше). Із самим дефіцитом “болотяного” бюджета щось також таке недобре коїться, та й загалом податки на “болотах” кардинально зростають.

А ще є соціально-політичний чинник (цих ДОДАТКОВИХ “вітязей” на боротьбу з “натівсько-бІндероФскою гідрою” ще десь й колись тре наловити, тобто мобілізувати, а це навряд чи викличе у російському суспільстві особливо позитивні почуття та емоції).

Ну й т.д.

Ну й на завершення — коротка оцінка всього цього нарощування у стилі “незважаючи ні на що…”.

Ми маємо справу із “останньою” спробою Кремля змінити “парадігму війни” в стратегічному сенсі. Тобто досягнути СПРАВЖНЬОЇ цілі війни — ліквідувати Україну як державу.

Обраний метод — розтягнуте у часі удушення.

Спочатку військовим шляхом примусити погодитись на закінчення війни на своїх умовах (для цього, власне, й потрібне це нарощування), після чого в Україні (або, краще сказати, в тому, що від неї залишиться), очевидно, розпочнуться, за думкою Кремля, “необратимые социально-политические процессы дезинтеграционного характера” щодо її системи державного управління й всього державного устрою (що цілком ймовірно). Наприкінці Кремлю залишиться лише “добити”.

Тому нам варто готуватися до дуже динамічно-напруженних найближчих 5–6-и місяців. Кремль, по суті, їде ва-банк. Його найближче й наразі ГОЛОВНЕ завдання — примусити Україну погодитись на ЇХНІ підсумки війни.

У світі автомобільної індустрії завжди нас вражають як нові технології та інновації, так і ретро-техніка, яка відображає винахідливість минулих поколінь. Один із таких унікальних екземплярів — український електромобіль, який вразив своєю оригінальністю та неординарністю. Цей саморобний електромобіль, створений понад півстоліття тому, використовує агрегати серійних радянських автомобілів та має неперевершений характер.

У Педагогічно-меморіальному музеї Василя Сухомлинського у Павлиші зберігається цей унікальний експонат, що додає йому особливого історичного значення. Створений у технічному гуртку ліцею, цей електромобіль є свідченням того, як навіть у далекому минулому в Україні було місце для інновацій та експериментів у автомобільній галузі.

Хоча характеристики цього електрокара залишаються невідомими, його унікальність полягає в простоті конструкції та використанні відновлених деталей з існуючих автомобілів. Органи керування є надзвичайно простими, що свідчить про те, що навіть у ті далекі часи створення автомобіля прагнули до доступності та простоти.

Історія українського електромобіля — це не лише історія автомобільного прогресу, а й приклад винахідливості та наполегливості українських механіків та інженерів. Цей експериментальний проект є частиною спадщини та пам'яті про те, що навіть у найскладніших часах талановитість та винахідливість знаходять свій вираз у творчості та технологічних рішеннях.

Український електромобіль, створений понад півстоліття тому, є не лише технічним досягненням, а й символом винахідливості та наполегливості українських механіків. Цей експериментальний проект відображає дух творчості та впевненості у власних можливостях, що зумовило його створення навіть у складні часи минулого. Збережений у Педагогічно-меморіальному музеї Василя Сухомлинського у Павлиші, цей електромобіль є свідченням того, що інноваційний дух та бажання досягти нових вершин завжди були притаманні українським інженерам та механікам.

Програма "Захист України" розроблена для учнів 10-11 класів і має на меті формування у підлітків комплексного розуміння питань національної безпеки, громадянської відповідальності та особистої готовності до дій у надзвичайних ситуаціях. Вона включає теоретичні та практичні компоненти, які охоплюють широкий спектр тем.

Про це заявив народний депутат України Сергій Нагорняк у студії каналу КИЇВ24. Нагорняк, який є членом Комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг, підкреслив, що нинішня зима буде суттєво відрізнятися від звичних, коли українці могли розраховувати на 24-годинний доступ до тепла, електроенергії та води.

“Ми не можемо передбачити, наскільки важкою буде наступна зима — чи вона буде надзвичайно складною, чи просто складною. Але одне можна сказати точно: вона не буде такою легкою, як звичайна зима, коли все працювало без збоїв. Російські окупанти, ймовірно, докладуть усіх зусиль, щоб створити максимальні незручності для українців і спробувати знищити наш моральний дух,” — зазначив Нагорняк.

Він також попередив, що в інформаційній війні росіяни намагатимуться перекласти провину за можливі проблеми з електропостачанням на українську владу, стверджуючи, що причини криються не в їхніх діях, а в “некваліфікованості українського уряду”.

Важливість підтримки національних ініціатив у складні часи Підтримка національних ініціатив є важливою складовою в будь-якому суспільстві, особливо в умовах глобальних змін та криз. В Україні, яка зараз переживає складні часи, особливо важливо не лише зберігати внутрішню стабільність, але й активно підтримувати національні проекти, що сприяють розвитку економіки, культури та інфраструктури. Саме такі ініціативи допомагають країні утримувати свою ідентичність і рухатися вперед, незважаючи на зовнішні виклики.

Особливу увагу варто звернути на програми, які сприяють розвитку малих та середніх підприємств. Вони є ключовими для економічного відродження, адже дозволяють залучати інвестиції, створювати нові робочі місця та розвивати місцеві громади. Інвестуючи в національний бізнес, ми не лише зміцнюємо економіку, а й зберігаємо культурну спадщину та підтримуємо українську ідентичність.

Схожа схема відбувалася у 2014 році та у кримінальному провадженні № 4201522050000015 в Орджонікідзевському районі. Дешевші пропозиції відхиляли нібито через відсутність «досвіду постачання у дитсадки», що не передбачено законом про державні закупівлі. Переплати за цими епізодами склали понад 1,3 млн грн.

Антимонопольний комітет України наприкінці 2014 року оштрафував ТОВ «Хазар» ЛТД та одного з ФОПів за антиконкурентні узгоджені дії, які спотворювали результати торгів. Незважаючи на це, кримінальні справи закрили без притягнення до відповідальності керівництва фірми.