Стратегічні напрямки нового законопроєкту щодо мобілізації: визначення ключових положень

Ця пропозиція викликала жваве обговорення серед політиків, лінгвістів та звичайних громадян. Прихильники зміни назви аргументують свою позицію прагненням до мовної автентичності та відновлення історичної справедливості. Вони стверджують, що форма "Броварі" більше відповідає українським мовним нормам та історичним джерелам.

Зараз треба об’єднувати українське суспільство, а не створювати зайві лінії конфлікту, зокрема й суперечливими перейменуваннями. Політики, які порушують ці питання, мали би усвідомлювати, що це примітивний і навіть злочинний піар. Таку думку висловив політолог Руслан Бортник.

Експерт зазначив, що під час війни питання різноманітних перейменувань необхідно відкласти, тому що у більшості випадків вони будуть викликати політичну дискусію. А суспільство має запобігати спробам деяких політиків піаритися на таких речах.

“На період війни всі перейменування мають бути відкладені. Бо передусім вони коштують грошей, у тій чи іншій мірі банальна зміна табличок, назв тощо. А по-друге, ці перейменування викликають політичні дискусії, іноді дуже тяжкі, які нам зовсім не потрібні зараз. Сьогодні потрібно забезпечувати єдність українського суспільства, у боротьбі за збереження української держави, а не створювати лінії конфлікту. Перейменування – це дуже примітивний і подекуди навіть злочинний піар окремих політиків. Мені здається, що суспільство має на це відповідним чином відреагувати”, – зазначив Руслан Бортник.

Політолог також підкреслив, що для демократичного суспільства є нормальною практикою спитати у людей, чи погоджуються вони із можливою зміною назви свого міста.

Нині ж все виглядає так, що хтось хоче нав’язати жителям Броварів свою волю, без врахування їхньої думки.

Нагадаємо

На позачерговій сесії депутати Броварської міської ради майже одноголосно ухвалили рішення підтримати ініціативу щодо збереження назви міста “Бровари” та звернутися до Верховної Ради України з клопотанням щодо збереження назви міста “Бровари” з урахуванням наукових та історичних досліджень.

Постанову про перейменування Броварів на Броварі раніше зареєструвала група народних депутатів на чолі з представником фракції “Голос” Романом Лозинським.

Коментуючи рішення міськради, мер Броварів Ігор Сапожко зазначив, що є три висновки наукових установ Національної академії наук України про те, що назва “Бровари” є історичною, і її треба зберегти.

Додав, що голосуванням на позачерговій сесії депутати підтвердили позицію більшості жителів Броварів, які виступають проти зміни назви міста.

“Враховуючи, що вже неодноразово розглядали на профільному комітеті ВР ініціативу перейменування міста, неодноразово були наші звернення з певними обґрунтуваннями, депутати сьогодні вирішили ще й ухвалити відповідне рішення органу місцевого самоврядування і звернутися до Верховної Ради щодо того, щоб залишити історичну назву міста Бровари.

На мою думку, враховуючи незалежні опитування, сьогоднішнім голосуванням, коли 24 депутати підтримали звернення до ВР, ми чітко висловили думку жителів, що місто має називатися Бровари”, – повідомив Ігор Сапожко.

В Асоціації міст України заявили, що рішення щодо зміни назв населених пунктів обов’язково повинні ухвалюватися з урахуванням думки громади. Профільний комітет Верховної Ради повинен звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування, щоб отримати позицію громади. А згодом врахувати цю позицію при підготовці рішення щодо можливого перейменування.

Портрет доньки гетьмана Павла Скоропадського став об'єктом пильного захоплення української діаспори в Європі століття тому. Цю картину переписували на поштових листівках, а оригінал вважали втраченим під час Другої світової війни. Однак невідомий поворот подій приніс портрет назад до України через лист, який надійшов до Музею гетьманства у Києві від німецької родини. У мальовничому містечку Оберстдорф, серед баварських Альп на півдні Німеччини, місцева фермерська родина зберігала незвичайний портрет протягом багатьох років. Ця відображена на картині молода красуня у вишиванці та вінку з квітів, здавалося, приховує в собі непересічну історію, яка привертала увагу кожного, хто роздивлявся її. Історія цієї таємничої жінки залишалася невідомою, поки її портрет не потрапив до рук 15-річного німецького хлопчика Катарини Шалль більше 40 років тому. Портрет змусив її батька принести його додому, де він став об'єктом пильного дослідження та захоплення для всіх, хто потрапляв до їхнього будинку. Ця таємнича картина, яка раніше була невідомою для родини Шалль, виявилася портретом доньки останнього гетьмана України, Павла Скоропадського, Єлизавети. Її життєва історія, відданість батькові та активна участь у Гетьманському русі стали об'єктом досліджень і захоплення для багатьох.

Портрет гетьманівни, намальований художницею Ольгою Мордвіновою приблизно у 1920-х роках, став відомим українській еміграції завдяки масовому поширенню листівок. Такі листівки входять у колекцію історика Олександра Алфьорова, який вважає портрет гетьманівни символом української аристократки не лише за походженням, але й духом. Проте сама доля картини залишалася невідомою. Молодша донька Скоропадського, Олена Павлівна Отт-Скоропадська, розповідала про існування портрету, але його зникнення залишалося загадковим. Дослідники припускали, що картину зникло під час війни, і відновлення її було малоймовірним. Тож, коли у травні 2021 року Музей гетьманства отримав повідомлення від німецької родини Шалль, вони були здивовані та вражені. Катарина Шалль звернулася до музею через Google, дізнавшись про портрет, і її лист викликав емоційну реакцію в усьому колективі. Повернення портрету гетьманівни стало найбільшою мрією не лише для родини Шалль, а й для української еміграції. Історик Олександр Алфьоров впевнений, що це оригінал портрету, оскільки він знайдений у місці, де Єлизавета провела свої останні роки і де її поховали, поруч із своїм батьком, гетьманом Павлом Скоропадським. Елізавета народилася у 1899 році у Санкт-Петербурзі і щорічно відвідувала батькові маєтки на Чернігівщині, де захоплювалася українською історією та активно підтримувала гетьманський рух. Новина про гетьманування батька стала важливою для її життя, вона підтримувала ідеї нової української держави та страждала від падіння Гетьманату.

Родина Скоропадських знаходилася в еміграції з 1918 року, спочатку у Лозанні, Швейцарія, а потім з 1921 по 1945 рік у Ванзеє поруч із Берліном. Після війни вони переїхали до містечка Оберстдорфа в Баварії, де Єлизавета Скоропадська, дочка останнього гетьмана України Павла Скоропадського, зосередилася на політичній діяльності та розвитку гетьманського руху до своєї смерті у 1976 році. Хоча гетьманська родина була відома в еміграції, вони не мали великих статків і змушені були працювати. У спогадах родини згадують про те, як щомісяця доводилося здавати в ломбард сервіз та інші цінності.

Можливо, через переміщення та складні обставини після смерті Єлизавети Скоропадської або під час переїздів портрет був втрачений чи потрапив до чужих рук. Скоропадські жили скромно і не підкреслювали своє походження, тому місцеві мешканці, можливо, навіть не знали, хто вони.

Після того, як Катарина Шалль звернулася до Музею Гетьманства, співробітники почали розшуки портрета, а листування обірвалося. Проте журналісту-фрилансеру Миколі Гульку вдалося відновити контакт із родиною Шалль, і завдяки його зусиллям портрет буде переданий до Музею Гетьманства. Родина Шалль пишається збереженням історичної пам'ятки і сподівається на настання миру в Україні.

Витончена біла сорочка, яку носить Єлизавета на портреті, схожа на іншу вишиванку, яка зберігається в київському Музеї Гетьманства. Єлизавета була талановитою скульпторкою, письменницею та вишивальницею, і її творча майстерність відображена у цій вишиванці, що свідчить про її любов до мистецтва та культурних традицій.

Розкішний портрет молодої жінки та деталі її вбрання стали джерелом натхнення для українського бренду "Етнодім", який вирішив реконструювати сорочку, подібну до тієї, що була на зображенні Єлизавети Скоропадської. Під час реконструкції використали орнаменти, натхненні полтавською вишивкою, що зберігаються в історичних архівах.

Бренд "Етнодім" відтворює не лише саму сорочку, а й передає той особливий дух та вишуканість, які відображалися у вишивці Єлизавети. Орнаменти та мотиви, використані у реконструкції, не лише відтворюють історичні зразки, а й зберігають традиції та культурний спадок українського народу.

Цей проект "Етнодіму" не лише відтворює історичний одяг, а й допомагає зберегти й передати майстерність української вишивки молодому поколінню. Реконструйована сорочка стає не лише модним елементом гардеробу, а й символом національної гордості та краси.

У результаті дослідження було встановлено, що родина Скоропадських перебувала в еміграції протягом значної частини ХХ століття, а портрет їхньої доньки Єлизавети, створений художницею Ольгою Мордвіновою, зник безвісти. Проте завдяки зусиллям родини Шалль та співпраці з Музеєм гетьманства, портрет був відновлений та переданий в Україну.

Виявлено, що реконструкція сорочки Єлизавети, натхненної зображенням на портреті, стала можливою завдяки українському бренду "Етнодім". Використовуючи орнаменти полтавської вишивки, бренд не лише відтворив історичний одяг, а й відзначив значимість українських традицій та культурного спадку.

Отже, ця стаття свідчить про важливість збереження та відновлення історичної пам'яті через співпрацю між різними країнами та організаціями. Крім того, вона підкреслює значення моди як засобу відображення культурної та національної ідентичності.