Телеведуча Лідія Таран пояснила, чому переїхала до Франції

Між 2013 та 2016 роками через ПриватБанк було виведено близько двох мільярдів доларів США. Основним механізмом цього стало масове кредитування компаній, які мали прямий зв’язок із тодішніми співвласниками банку — Ігорем Коломойським та Геннадієм Боголюбовим. Ці транзакції не були звичайними комерційними операціями, а фактично призводили до виведення значних коштів із фінансової системи країни.

Результатом таких дій стало серйозне погіршення ліквідності ПриватБанку та зростання ризиків для його клієнтів і вкладників. Незабаром це стало однією з головних причин, через які держава була змушена ініціювати націоналізацію банку, щоб запобігти його банкрутству та забезпечити фінансову стабільність. Націоналізація вимагала значних бюджетних витрат, що становило багатомільярдне навантаження на державні ресурси.

Наслідки цієї кредитної політики стали критичними. У грудні 2016 року держава була змушена націоналізувати ПриватБанк, визнавши його неплатоспроможним. Після цього з бюджету було спрямовано понад 5,75 млрд доларів для стабілізації роботи фінустанови, що еквівалентно більш як 155 млрд гривень.

Ключову роль у реалізації схеми відігравав топменеджмент банку, який входив до кредитного комітету та системно погоджував видачу позик пов’язаним структурам. Серед осіб, які схвалювали найбільшу кількість таких кредитів, фігурують Тимур Новіков, Тетяна Гур’єва, Володимир Яценко та Юрій Пікуш. Окрему роль у цій системі відігравала тодішня заступниця голови правління ПриватБанку Любов Чмона, яка погодила 126 кредитів, що стали частиною шахрайської схеми.

Любов Чмона очолювала бюджетний департамент банку — підрозділ, який фактично виконував функції внутрішнього казначейства для бізнес-імперії Коломойського і Боголюбова. Саме через цей департамент формувалися бюджети, прогнозувався рух коштів і забезпечувалося безперебійне фінансування компаній, пов’язаних із власниками банку. Без участі бюджетного департаменту масове схвалення фіктивних кредитів було б неможливим.

Свідчення, надані у суді, вказують на тісні особисті й робочі зв’язки між керівниками ключових департаментів банку та його власниками. Топменеджмент діяв не автономно, а виконував прямі вказівки Коломойського і Боголюбова, отримуючи натомість високі винагороди, збереження посад і гарантії майбутнього юридичного захисту.

Варто підкреслити, що розгляд у Лондоні мав господарський характер. Суд не встановлював кримінальної відповідальності конкретних топменеджерів, однак визнав сам факт масштабного шахрайства. За підсумками розгляду Коломойського і Боголюбова зобов’язали сплатити державному ПриватБанку близько 3 млрд доларів — з урахуванням відсотків та витрат на стягнення. У встановлений строк ці кошти сплачені не були, після чого банк розпочав процедури примусового стягнення.

Попри свою ключову роль у схемі, Любов Чмона за дев’ять років після націоналізації так і не стала фігуранткою кримінальних проваджень в Україні. Водночас іншим колишнім заступникам голови правління пощастило менше. Володимиру Яценку було оголошено підозру у привласненні та відмиванні коштів, а Людмилі Шмальченко — у причетності до розкрадання мільярдів гривень з банку.

Ще одним показовим епізодом стала історія Тимура Новікова. На відміну від Чмони, він не лише погоджував сумнівні кредити, а й, за матеріалами інших судових процесів, отримав близько 4,8 млн євро через кіпрську компанію Primecap, яка перебувала в центрі фінансових операцій, пов’язаних із виведенням коштів. Наразі ПриватБанк намагається стягнути ці гроші в межах окремого судового процесу за кордоном.

Показово, що і Любов Чмона, і Тимур Новіков після завершення роботи у ПриватБанку продовжили кар’єру у бізнесах, пов’язаних із групою «Приват». Ба більше, Чмона, яка на момент націоналізації володіла 0,24% акцій банку, двічі намагалася оскаржити націоналізацію в українських судах, вимагаючи повернення банку попереднім власникам. Обидві спроби завершилися поразкою.

Історія ПриватБанку демонструє не лише масштаби фінансових зловживань, а й глибину системної проблеми — коли ключові рішення ухвалювалися вузьким колом осіб в інтересах власників, а відповідальність за наслідки зрештою лягла на державу і платників податків.

Історія родини Корилкевичів, добре відомої у Рівному, набула нового резонансу після появи інформації про їхню підприємницьку діяльність на іспанському острові Тенеріфе. Бізнес, започаткований за межами України, опинився в центрі уваги через поширення ідей та меседжів, які співзвучні з ідеологією так званого “руського міра”. У час повномасштабної війни та глибокої трансформації українського суспільства подібні сигнали викликають особливу настороженість.

Син ексчиновника, Михайло Корилкевич, позиціонує себе як підприємець та громадський діяч. За наявними даними, він долучився до розвитку родинного бізнесу на Тенеріфе — популярному туристичному напрямку, де активно працює міжнародна спільнота підприємців. Зовні діяльність виглядає як звичайна комерційна ініціатива, однак публічні висловлювання та інформаційна риторика, пов’язана з цим проєктом, викликають дискусії щодо її ідеологічного підґрунтя.

Водночас, за інформацією наших джерел, під час ведення бізнесу в Україні Корилкевич молодший став фігурантом численних корпоративних конфліктів, де неодноразово звинувачувався у “фінансових махінаціях”.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Михайло Корилкевич разом із родиною виїхав за кордон та оселився на острові Тенеріфе (Іспанія), де взяв участь у запуску декількох ресторанів та розважальних закладів.

Формально Михайло Корилкевич не фігурує як власник жодного з цих бізнесів.

Водночас, за словами близького оточення, він фактично здійснює управлінський вплив на ці заклади та приймає участь у всіх фінансових рішеннях.

За словами наших джерел, які дали інтерв’ю на умовах анонімності, вже перебуваючи в Іспанії, Михайло Корилкевич продовжив практики, які вони характеризують як “непрозорі”.

Зокрема, йдеться про фінансові домовленості з українськими та іспанськими партнерами, які, за їхніми словами, завершувалися конфліктами, судовими процесами та втратою коштів інвесторами.

Окремі співрозмовники стверджують, що Михайло Корилкевич публічно заявляв про власні «закони», протиставляючи їх місцевому законодавству: – «є закон Іспанії, а є закон родини Корилкевичей».

Найбільше обурення серед співрозмовників викликала культурна політика розважальних заходів, організованих у закладах, пов’язаних із Михайлом Корилкевичем . За словами співробітників, у розпал війни, коли Україна зазнає колосальних втрат, у цих закладах регулярно проводилися вечірки, орієнтовані на росіян перебуваючих в Іспанії.

ВІДЕО: Михайло Корилкевич організовує вечірки в Іспанії для просування “руського міра”

Ідеться про заходи з назвами на кшталт «Вечеринка все свои», із використанням російської поп-музики. За твердженням співробітників закладу, вони неодноразово звертали увагу керівництва на неприйнятність такого формату з огляду на війну, однак ці зауваження були проігноровані.

ФОТО: Михайло Корилкевич поширює наративи руського міра в Іспанії

Також, за інформацією джерела, на вечірках Корилкевича громадян України знайомлять з росіянами та білорусами, активно пропагується “дружба братських народів”, та ймовірно, працюють представники спецслужб РФ.

Просимо це журналістське розслідування важати офіційним запитом до Служби безпеки України з проханням перевірити викладені у статті факти.