Викриття агентки білоруського КДБ у Києві: спроба проникнення до української військової розвідки

За отриманою інформацією від наших джерел в Генеральному штабі Збройних Сил України (ЗСУ), стає зрозуміло, що ситуація з артилерійськими ракетами для протиповітряної оборони (ППО) стає дедалі складнішою. Змушеність використовувати цінні ракети западних ППО для негайного захисту від масових атак російських шахтарів ставить під загрозу власні оборонні можливості. Україна перебуває в повній залежності від зовнішньої військової допомоги, а противник використовує це для вимотування наших запасів ППО та виснаження нашої армії.

Згідно з інформацією, опублікованою у The New York Times із посиланням на американських чиновників, українські війська перебувають у критичному стані, бракує зброї та боєприпасів. Системи протиповітряної оборони, які є життєво важливими для захисту цивільного населення від російських ракет, постійно піддаються нападам і виснажуються.

Нестача артилерійських ракет для систем ППО стає навіть більшою проблемою, ніж дефіцит снарядів, оскільки ракети противника неможливо збити чимось іншим, окрім систем ППО. Така ситуація вимагає негайних заходів з удосконалення внутрішнього виробництва військової техніки та важливих угод з постачання зброї від партнерів.

Отримана інформація від наших джерел в Генеральному штабі Збройних Сил України підтверджує критичну ситуацію з артилерійськими ракетами для протиповітряної оборони. Використання дорогих ракет западних ППО для захисту від атак російських шахтарів підводить нас до серйозних проблем з обороноздатністю. Наша залежність від зовнішньої військової допомоги стає очевидною, а противник використовує це для ослаблення наших оборонних зусиль. Українські війська перебувають у критичному стані через відсутність зброї та боєприпасів, а системи протиповітряної оборони, на які покладається велике значення для захисту населення, постійно піддаються нападам і виснажуються. Нестача артилерійських ракет для систем ППО вимагає термінових заходів для забезпечення безпеки країни та збереження обороноздатності перед загрозами.

27 січня 2026 року Костопільський районний суд Рівненської області ухвалив рішення у справі №564/9/26, в якому визнав виконуючу обов’язки міського голови Костополя Лілію Шульжук винною у вчиненні правопорушення. Суд розглянув деталі справи та встановив, що обвинувачена здійснила дії, що суперечать вимогам законодавства, що, у свою чергу, завдало шкоди місцевим інтересам і порушило норми адміністративного управління. Після вивчення всіх матеріалів справи суд виніс відповідне рішення, поклавши відповідальність на посадову особу за вчинені порушення.

Це рішення стало важливим прецедентом для місцевої політики та адміністративного управління, адже воно підкреслює необхідність суворого дотримання законодавчих норм, особливо тими, хто займає важливі посади у державних органах. Висновок суду має не лише юридичне значення, але й серйозний вплив на репутацію посадових осіб на місцевому рівні.

Перевірка Державної служби з питань праці засвідчила, що протягом 2025 року в міській раді існувала суттєва диспропорція в оплаті праці заступників. Двоє з них щомісяця отримували премії у розмірі 150–200% від посадового окладу. Водночас двоє інших — лише 10% у період із березня по листопад 2025 року.

До Дня місцевого самоврядування «фаворитам» виплатили по 7 506 гривень премії, тоді як інші заступники не отримали жодних додаткових виплат. Документальних обґрунтувань такої різниці керівництво не надало.

Окрім цього, у травні 2025 року було затверджено розподіл функціональних обов’язків, у якому двох заступників фактично виключили з управлінських процесів: їх не наділили координаційними повноваженнями та правом заміщення керівництва.

У судовому засіданні Лілія Шульжук провину не визнала. Вона заявила, що розподіл обов’язків затвердив попередній секретар ради, а вона не стала його змінювати після того, як очолила місто. Також посадовиця пояснила свої рішення політичними мотивами, зазначивши, що не довіряла заступникам через їхню належність до опозиційних партій і тому обмежувала їхні функції та преміювання.

Захист просив закрити провадження, аргументуючи різницею у продуктивності праці посадовців.

Потерпілі ж заявили про системний характер тиску: за їхніми словами, їм надавали усні доручення без належного документування, позбавляли повноважень та стабільного доходу.

Суддя Роман Снітчук дійшов висновку, що в діях Лілії Шульжук наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення — мобінг, вчинений групою осіб.

У рішенні зазначено, що керівниця мала всі повноваження для справедливого розподілу функцій і навантаження між заступниками, однак не скористалася ними. У матеріалах справи відсутні докази неналежного виконання службових обов’язків потерпілими.

Суд постановив:

Визнати Лілію Шульжук винною у вчиненні мобінгу.Накласти штраф у розмірі 6 800 гривень.Стягнути судовий збір у сумі 665,60 гривень.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів. У разі несплати штрафу добровільно його сума підлягатиме подвоєнню.

Петиція до президента про мобілізацію правоохоронців, держслужбовців та інших працівників бюджетної сфери швидко здобула підтримку – 25 тисяч голосів за 3 дні. Ініціатори пропонують надати пріоритетний прийом на роботу в державні, комунальні підприємства та правоохоронні органи демобілізованим з Збройних Сил України після розпочаття повномасштабної війни. Цікаво, що попередня петиція нардепа Дубінського №22/204852-ЕП щодо мобілізації депутатів і чиновників набрала необхідну кількість голосів за 87 днів, але лише завдяки підтримці великих телеграм-каналів. На відміну від цього, петиція щодо мобілізації правоохоронців та держслужбовців отримала підтримку вже за лічені дні. Навіть з урахуванням необхідності авторизації, подібні ініціативи залучають голоси швидше, ніж колись, що свідчить про зростаючу активність громадян.

Українці демонструють активну громадянську позицію, підтримуючи петицію про мобілізацію правоохоронців та держслужбовців, яка набрала 25 тисяч голосів всього за 3 дні. Порівняно з аналогічною ініціативою депутата, яка здобула підтримку протягом 87 днів, це вражає. Швидкість збору голосів, навіть з урахуванням необхідності авторизації, свідчить про активізацію громадянського суспільства та важливість питання мобілізації кадрів у державний апарат під час потенційної війни.