Як зробити підсилювач Wi-Fi зі старого роутера: інструкція від технічних експертів

Попри масштабні потрясіння останніх років — пандемію COVID-19 та повномасштабну війну — українці зберігають високу мобільність і активність у подорожах за межі країни. За інформацією Державної прикордонної служби, у період із 2020 по дев’ять місяців 2025 року зафіксовано 104,97 мільйона перетинів державного кордону на виїзд із України. Цей показник свідчить про те, що, навіть в умовах обмежень, небезпеки та економічної нестабільності, українці продовжують активно переміщатися — як із трудових, так і з гуманітарних чи особистих причин.

Водночас за цей самий період в’їзд іноземців до України становив 16,91 мільйона випадків. Хоча ці цифри помітно нижчі за довоєнні рівні, вони демонструють поступове відновлення інтересу до України з боку іноземних громадян — як бізнесу, так і гуманітарних організацій чи дипломатичних місій.

Потік іноземців до України різко просів у 2022 році, але згодом почав відновлюватися. У 2020-му в’їздів іноземців було 3,39 млн, у 2021-му — 4,27 млн; у 2022-му показник впав до 2,31 млн, у 2023-му зріс до 2,45 млн, у 2024-му — до 2,55 млн, а за дев’ять місяців 2025-го — 1,94 млн. Це свідчить про поступове повернення ділової, гуманітарної та туристичної активності.

На запит щодо більш деталізованої статистики — зокрема про кількість виїздів чоловіків 15–25 років у 2022–2025 роках, а також про число іноземців, які перебували в Україні три місяці і більше, — у ДПСУ пояснили, що служба веде офіційний облік саме фактів перетину кордону. Показники, не передбачені формами державної звітності, у її базах не зберігаються. У відомстві підкреслюють: обсяг перетинів безпосередньо залежить від соціально-економічної та безпекової ситуації в країні.

Статистика демонструє: навіть у надскладні роки українці залишалися мобільними, а в’їзд іноземців після воєнного провалу поступово відновлюється. Детальніші портрети міграційних потоків вимагатимуть інтеграції даних інших держреєстрів — поза можливостями звичайної прикордонної статистики.

Кожен власник квартири або приватного будинку в Україні має подбати про належне оформлення документів на свою нерухомість. Одним з важливих етапів є реєстрація права власності в Державному реєстрі речових прав. Якщо ж ви помітили, що ваша нерухомість не має записів у цьому реєстрі, це може викликати певне занепокоєння, але варто зазначити, що це не завжди свідчить про втрату права власності.

Нотаріус Наталія Манойло пояснює, що основним документом, який підтверджує право власності на житло, є державний акт або інший документ, що свідчить про набуття права власності (наприклад, договір купівлі-продажу, дарування, рішення суду тощо). Ці документи є підставою для подальшої реєстрації права в електронному Реєстрі речових прав, що в свою чергу дає юридичну силу власності і забезпечує захист від можливих суперечок.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно — це електронна база даних, у якій міститься інформація про об’єкти нерухомості, їхніх власників, а також про можливі обтяження: арешти, іпотеки чи заборони на відчуження. Реєстр почав працювати з 1 січня 2013 року.

До цього часу реєстрацію прав здійснювали органи БТІ на паперових носіях. Після змін у законодавстві ці функції перейшли до державних реєстраторів, які працюють у ЦНАПах, органах місцевого самоврядування, райдержадміністраціях, а також до нотаріусів — як державних, так і приватних.

Наразі після посвідчення договору купівлі-продажу, дарування чи іншого правочину дані про нерухомість одразу вносяться до Реєстру. Підтвердженням цього є витяг з Державного реєстру речових прав.

Реєстрація необхідна для реалізації більшості майнових прав: без неї неможливо продати або подарувати житло, оформити спадщину, отримати субсидії чи компенсації за пошкоджене майно, зокрема в межах програми «єВідновлення».

Нотаріус наголошує: відсутність інформації про нерухомість у Державному реєстрі не означає втрати права власності. Держава визнає документи, оформлені на паперових носіях до 2013 року, і вони залишаються чинними.

У 1990-х та 2000-х роках облік нерухомості вели органи БТІ, а електронного Реєстру ще не існувало. Частина архівних даних згодом була перенесена в електронну систему, частина — ні. Тому нерухомість, придбана, наприклад, у 2005 році, може не відображатися в Реєстрі, і це не є порушенням.

Внесення відомостей до Реєстру не є обов’язковою умовою для збереження права власності, але значно спрощує будь-які операції з майном.

Якщо право власності оформлювалося у 2013 році або пізніше, у більшості випадків дані вже мають бути внесені до Реєстру. Перевірити це можна через нотаріуса, ЦНАП або онлайн.

Найпростіший спосіб — скористатися порталом «Дія». Через послугу надання інформації з Державного реєстру речових прав можна сформувати витяг, вказавши адресу об’єкта нерухомості. Вартість такої перевірки становить близько 60 гривень, а результат надається у форматі PDF.

Якщо інформації про житло в Реєстрі немає, її можна внести, звернувшись до нотаріуса або до ЦНАПу. Для цього знадобляться паспорт, ідентифікаційний код, правовстановлюючі документи на нерухомість (договір купівлі-продажу, дарування, свідоцтво про право власності) та довідка з БТІ.

Також необхідно сплатити адміністративний збір. Його розмір залежить від строку реєстрації та прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За стандартну реєстрацію протягом п’яти робочих днів сума становить одну десяту прожиткового мінімуму. Пришвидшена процедура коштує дорожче: реєстрація за два дні — один прожитковий мінімум, за один день — два прожиткових мінімуми.

У разі звернення до нотаріуса додатково оплачуються нотаріальні послуги. Їхня вартість залежить від регіону та складності процедури і може коливатися від кількох сотень до кількох тисяч гривень.