27 серпня українська співачка Джамала відзначила свій 42-й день народження — і зробила це по-справжньому у стилі «на максимум». У святковий день артистка з’явилася на обкладинці нового номеру журналу Cosmopolitan, а також презентувала свій електронний сингл «Зоря». Для зйомки співачка приміряла обтислу латексну сукню, яку стилісти доповнили довгими рукавичками в тон. Образ виглядав максимально яскраво […]
Погрози президента США Дональда Трампа запровадити жорсткі торговельні обмеження проти будь-якої держави, яка спробує перешкодити його планам стосовно Гренландії, стали тривожним сигналом для європейських союзників. У дипломатичних і політичних колах Європи ці заяви сприйняли не лише як елемент внутрішньоамериканської риторики, а як демонстрацію готовності Вашингтона діяти різко й без урахування інтересів партнерів по НАТО та ЄС.
Європейські лідери дедалі частіше говорять про кризу довіри у трансатлантичних відносинах. Намір застосовувати каральні мита як інструмент політичного тиску проти союзників розглядається як підрив усталених принципів співпраці, що десятиліттями були основою західної системи безпеки. Особливе занепокоєння викликає той факт, що подібні погрози пролунали у контексті територіальних і стратегічних інтересів у Північній Атлантиці — регіоні, який має ключове значення для оборони Європи.
Протягом останнього року європейські держави, зокрема й ті, що не входять до Європейського Союзу, активно працюють у форматі неформальної координаційної групи, яка фактично діє без участі Сполучених Штатів. До неї залучені Велика Британія, Норвегія та інші партнери. Цей формат отримав неофіційну назву «коаліція бажаючих».
Радники з національної безпеки приблизно трьох десятків урядів перебувають у постійному контакті. Вони регулярно проводять онлайн-зустрічі, особисті консультації та обмінюються повідомленнями в неформальних каналах зв’язку. У цих колах сформувався високий рівень довіри, що дозволяє швидко координувати позиції та шукати спільні рішення в умовах, коли США дедалі частіше сприймаються як фактор нестабільності, а не як гарант безпеки.
За цей час європейські лідери напрацювали відпрацьований механізм взаємодії на випадок різких або потенційно небезпечних дій з боку американського президента. Це дозволяє оперативно узгоджувати спільну реакцію без залучення Вашингтона.
Окреме місце в цьому неформальному об’єднанні посідає Україна. Саме навколо підтримки Києва почалося формування тісних контактів між ключовими європейськими столицями. Участь України не лише зміцнила взаємну довіру між партнерами, а й створила новий рівень координації, коли лідери та радники безпосередньо знають один одного й можуть швидко виходити на прямий зв’язок.
Україна розглядається як унікальний елемент потенційного безпекового альянсу. Це найбільш мілітаризована держава серед учасників цього формату, яка має одну з найбільших армій у Європі, розвинену індустрію безпілотних технологій і безпрецедентний сучасний бойовий досвід. Жодна інша європейська країна не має подібного практичного досвіду ведення повномасштабної війни.
У разі поєднання військового потенціалу України з можливостями провідних європейських держав, таких як Франція, Німеччина, Польща та Велика Британія, новий альянс міг би отримати колосальну силу. Йдеться як про ядерні, так і про неядерні компоненти стримування, що здатні забезпечити безпеку континенту навіть без прямої участі США.
Таким чином, дедалі очевидніше, що Європа поступово готується до сценарію стратегічної автономії, у якому роль Вашингтона буде суттєво обмежена, а Україна може стати одним із ключових стовпів нової системи європейської безпеки.
