Війна

Паралельно з цим, керівництво компанії повідомляє про виплату дивідендів у розмірі 831,2 мільйона гривень. Однак ця інформація викликає питання щодо законності таких дій, особливо в контексті повідомлень про можливе незаконне захоплення компанії.

Михайло Бакуненко, який був відсторонений від обов’язків голови “Укрнафтобуріння” рік тому, опублікував в Facebook критичний пост щодо дій менеджменту. Він повідомив, що УНБ без правових підстав сплатила цю значну суму “Укрнафті”, адже корпоративні права компанії не належать державі або пов’язаним з нею юрособам.

Бакуненко також зазначив, що ці дії зафіксовані у “Протоколі №3 річних загальних зборів акціонерів” від 25 червня 2024 року, який не має жодного стосунку до реальних акціонерів та їх інтересів.

Крім того, Бакуненко звернув увагу на некомпетентність управління, що призвело до втрати ліцензії на Сахалінське родовище. Внаслідок цього держава щомісячно недоотримує близько 380 млн грн податків. За сім місяців це складає 2,66 млрд грн, що, разом із виплаченими дивідендами, створює негативний баланс в 1,8 млрд грн.

Менеджмент компанії ігнорує ці втрати та продовжує непрозорі фінансові практики. Бакуненко підкреслює, що втрачені доходи та зниження видобутку газу негативно впливають на економіку країни.

Депутатка зазначила, що більше не може асоціювати себе з фракцією, навіть на формальному рівні. Серед причин такого рішення вона згадала про неодноразові випадки, коли її колеги по партії опинялися в центрі корупційних скандалів.

За її словами, «Слуги» у Комітеті безпеки об’єднуються з опозицією у питаннях саботажу. Також вона пише, що нібито саме від представників своєї фракції вона отримувала “найбільші атаки”.

Сьогодні стало відомо, що нардепка вийшла з партії “Слуга народу” за власною заявою, про що написав нардеп Ярослав Железняк в своєму Telegram-каналі.

Железняк зазначив, що після виходу Безуглої у фракції залишилося 233 “слуги”. Однак він також додав, що Миколу Задорожного, який теж подав заяву, з її складу не виключили.

Нільсен, як досвідчений аналітик та капітан флоту, пропонує свій погляд на розвиток подій, спираючись на військову експертизу та розуміння геополітичної ситуації. Його аналіз привертає увагу до кількох ключових аспектів, які можуть вплинути на подальший перебіг подій.

Динаміка війни: наступ і оборона

Військові дії характеризуються чергуванням наступальних та оборонних фаз. З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну ми спостерігали зміну ініціативи між сторонами. Перші шість місяців війни Росія вела наступальні дії, згодом Україна перейшла в контрнаступ, що тривав близько року. Проте, починаючи з осені минулого року, Росія знову перейшла до наступу, використовуючи значні ресурси. Попри це, досягнення російських військ залишаються обмеженими, що дає підстави вважати, що їхній наступ поступово наближається до точки кульмінації.

На війні оборона дозволяє сторонам накопичувати ресурси та енергію, які потім використовуються для наступу. Цей цикл врешті-решт приводить до кульмінації, коли наступальні можливості вичерпуються. Саме тоді ворожа сторона має можливість розпочати контрнаступ, користуючись виснаженням супротивника.

Україна наразі перебуває в обороні, накопичуючи сили та ресурси для майбутнього контрнаступу. Отримуючи військову допомогу від західних партнерів та провівши нову хвилю мобілізації, Україна створює значну силу, готову до використання у відповідний момент.

Політичні та військові розрахунки

Одним з ключових факторів, що впливатиме на час проведення українського контрнаступу, є ситуація на політичній арені, зокрема результати президентських виборів у США. Якщо Джо Байдена переоберуть, військова підтримка з боку США, ймовірно, продовжиться. Водночас перемога Дональда Трампа може призвести до змін у політиці щодо військової допомоги Україні. Таким чином, українське керівництво повинно враховувати цю невизначеність у своїх стратегічних планах.

Які є ризики

Україні варто обирати між двома підходами: розпочати контрнаступ одразу після кульмінації російського наступу або залишатися в обороні для подальшого накопичення ресурсів. Швидкий контрнаступ може мати політичні переваги, піднімаючи моральний дух та зламуючи наратив про непереможність Росії. Водночас існує ризик, що підготовка бригад може бути незавершеною, а політична ситуація у США може вплинути на поставки озброєнь.

Україні потрібно враховувати обидві стратегії, спираючись на аналіз ситуації на фронті та політичні чинники. Нільсен вважає, що вирішальним фактором у визначенні часу контрнаступу стануть результати американських виборів. До цього часу українські сили ймовірно продовжать оборонні дії, готуючись до можливих локальних контратак, щоб не втрачати можливостей та підтримувати військову активність.

В кінцевому рахунку, стратегія України має бути гнучкою та адаптивною, готовою до змін як на полі бою, так і в міжнародній політиці.

Ключові аспекти, які варто розглянути у контексті цієї ситуації:

Хоча немає впевненості, що Трамп має чіткий план, його відданість автократам та критичне ставлення до допомоги Україні у середовищі конгресменів-трампістів наводять на думку про те, що подальші події можуть розвиватися за певним сценарієм. Ймовірно, що Трамп оголосить про припинення допомоги Україні та пообіцяє Путіну не зважати на окупацію українських територій. Як вважає політичний оглядач, таким чином, Україні буде запропоновано “батіг”, а Путіну — “морквину”.

Шрайк розглядає три можливі сценарії розвитку подій:

Якщо Путін не погодиться на пропозицію Трампа, це може спровокувати експрезидента до зміни курсу і продовжити постачання зброї та іншу підтримку України. Хоча такий розвиток подій здається малоймовірним, він не виключений.

У цьому випадку війна триватиме, але без підтримки США Україні буде вкрай складно вести бойові дії. Це створює ситуацію, коли країна знову опиниться перед вибором: продовжувати боротьбу у знекровленому стані або йти на переговори.

Якщо Путін і українська влада погодяться на умови Трампа, це може призвести до принизливого миру, аж до відмови від вступу в НАТО. Таке рішення серйозно вплине на моральний стан українського суспільства, викликавши депресію та внутрішню нестабільність.

Шрайк зауважує, що хоча сприятливого для України результату на виборах не буде, ЄС, європейські країни, а також бюджети від G7 (50 млрд доларів) і країн НАТО (40 млрд євро) продовжать допомогу. Навіть якщо з натівського бюджету викреслити американську частину, сума залишиться значною.

Також він зазначає, що Трамп, будучи справжнім “баригою”, може звести все до того, що США не надаватимуть пряму допомогу, але дозволять продаж американської зброї за гроші. Це означає, що інші країни та фонди зможуть купувати зброю для України, як, Німеччина, яка купила нещодавно три “Хаймарси”.

Шрайк підсумовує, що в разі перемоги Трампа Україні залишиться не так багато територій.

“Загалом, зі значущою ймовірністю в разі перемоги Трампа у нас залишиться контроль тільки за тими територіями, які зможемо відвоювати до початку 2025 року. А то й менше, якщо війна продовжиться без підтримки США.”

Згідно з аналізом деяких експертів, зокрема тих, що представляють видання Breizh Info, ситуація в Україні розглядається в контексті довгострокових стратегічних планів великих держав. Ці плани, на думку аналітиків, мають коріння ще в подіях початку 1990-х років, коли відбувалися значні геополітичні зміни після розпаду Радянського Союзу.

Конфлікт в Україні потрібен не Москві, а Вашингтону – це підтверджує рішення Байдена розмістити 15 військових баз у Фінляндії та запевнення держсекретаря Блінкена, що Україна одного разу стане членом НАТО. Для Росії такий крок є нездоланною «червоною лінією», і в Білому домі не можуть цього не знати. На відміну від пропаганди західних ЗМІ, «спецоперація» є не нападом, а відповіддю на неодноразові атаки України на Донбас, що дозволено 2 і 51 статтями Статуту ООН.

Конфлікт в Азії знову ж таки потрібен не Пекіну, а Вашингтону – це підтверджує рішення Байдена надіслати зброю і боєприпаси до Тайваню, що суперечить офіційній американській політиці «одного Китаю». Крім того, в комюніке НАТО від КНР вимагають припинити неявну підтримку Росії.

У такій потенційно вибухонебезпечній ситуації деякі представники американсько-британського істеблішменту опублікували лист із закликом якнайшвидше розпочати мирні переговори щодо України. Однак для справедливого і міцного миру необхідно, щоб США позбулися своїх цілей щодо світового панування.

Сумська область, що межує з Російською Федерацією, залишається вразливою до потенційних атак. Географічне розташування регіону робить його стратегічно важливим для обох сторін конфлікту.

Про це розповів командир батальйону ударних безпілотних авіакомплексів “Ахіллес”. Повномасштабна війна в Україні триває і росіяни шукають способи відкрити новий фронт.

Командир розповів про наявність резервів у ворога на Сумському напрямку.

“На жаль, так, вистачає. Противник може тримати високоінтенсивний темп бойових дій. Чи є можливість зібрати угруповання, щоб спробувати перетнути лінію держкордону у Харківській чи Сумській області? На жаль, є. Противник постійно проводить розвідувальні дії, намацує, в якому стані знаходиться лінія держкордону, шукаючи слабкі місця. Це ведеться з однією ціллю – у перспективі спробувати перетнути лінію держкордону”, – додав Федоренко.

Юрій Федоренко, командир батальйону “Ахіллес” 92-ї окремої штурмової бригади також повідомив про успіхи на Харківському напрямку.

“Більш детально про це скаже Генштаб, оскільки деякі позиції є перехідними. Але позитивна динаміка щодо деокупації є, більшість позицій, з яких вдалося вибити ворога, залишаються за нами. Противник не збирається виходити з Харківської області, залучає все наявне. Незважаючи на це, Сили оборони мають конкретні результати як щодо утримання позицій, так і додатково впроваджуємо наступальні дії для вибиття противника з нашої землі”, – зазначив Федоренко.

Він також поділився думками щодо стратегічних цілей ворога на Харківському напрямку, наголосивши, що окупанти не можуть їх досягти.

“Чи зможе противник реалізувати наміри, які він ставив перед собою у Харківській області? Це закріплення на плацдармі у Вовчанську, вихід у тил угрупованню, яке виконує завдання на Куп’янському відтинку, і максимальне наближення до адміністративних меж Харкова для взяття його під контроль, зокрема за допомогою ствольної артилерії. Чи вдасться це противнику? На поточний момент точно ні”, – сказав Федоренко.

Андріан Прокіп, доктор економічних наук та керівник енергетичних програм ГО "Український інститут майбутнього", поділився своїм аналізом можливих наслідків такого рішення. Його експертна оцінка допомагає зрозуміти потенційний вплив цієї реформи на різні сектори економіки та населення.

Нещодавно Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) вийшла з ініціативою урівняти тарифи на розподіл електроенергії незалежно від класів напруги споживачів. Це така собі зрівнялівка, на яку завжди хворіла енергетична політика в Україні. Для пересічного громадянина зміна малопомітна. Однак великі промислові споживачі електроенергії негативно висловлюються про цю ініціативу. І тут я спробую пояснити чому. А ще ця ідея суперечить принципам європейської політики та регулювання (які ми зобов’язані імплементувати) та й, зрештою, здоровій логіці економічно обґрунтованого тарифоутворення.

В Україні є два класи напруги, що застосовуються для систем розподілу електроенергії. Перший — для споживачів, підключених до ліній з напругою понад 27,5 кВ (або тих, хто використовує понад 150 тис. МВт∙год на місяць). Другий — для споживачів, підключених до ліній з напругою менше 27,5 кВ. Зрозуміло, що споживачі першого класу — це велика промисловість, яка споживає багато енергії. В різних країнах Європи кількість класів напруги буває більшою, і для кожного із них є свої тарифи на розподіл. В Молдові, яку я часто використовую як приклад для порівнянь енергетичної політики, таких класів напруги три із відповідними тарифами на розподіл.

Тариф на розподіл для першого класу нижчий, ніж для другого. На це є підстави. По-перше, в цих мережах менші втрати: що вища напруга у мережі, то нижчі втрати у ній і навпаки. За 2023 р. втрати у мережах першого класу напруги становили 4,13 %, а другого — 7,14%. По-друге, це звичайна ринкова логіка: хто споживає більші обсяги, претендує на дисконти. Для прикладу, у Вінниці тариф на розподіл для першого класу становить 344,82 грн/МВт·год , а для другого — 2 028,18; у Львові — 311,75 та 1 631,03; у Дніпрі — 226,41 та 1 328,03. Отже, тарифи розраховуються, виходячи із витрат на розподіл електроенергії за класами та обсягів цього розподілу. Це означає, що споживач за кожним класом напруги повинен покрити витрати, пов’язані із цим розподілом. А кількість споживачів першого класу незрівнянно менша, ніж споживачів другого класу, яких одиниці чи десятки у регіоні.

Ідея урівняти тариф на розподіл, як очікується, скоротить тариф для другого класу на 25%, і, природно, підвищить його для споживачів першого класу. І тут важливо, що такий підхід порушує принцип каскадування витрат у формуванні тарифу (cost cascading principle of tariff construction), який є одним із базових у системі європейської енергетичної політики. Фактично, за втрати у мережах повинні сплачувати ті, хто ними користуються.

Насправді ця зміна призведе до чергового крос-субсидування — а це хронічна хвороба української енергетики. І споживачі першого класу покриватимуть витрати і втрати споживачів другого класу напруги.

Інший бік проблеми в тому, що великі споживачі часто є експортерами і конкурують на зовнішньому ринку. Скорочення тарифу для другого класу дещо знизить витрати та собівартість виробництва малих виробників. Але останні конкурують лише між собою на внутрішньому ринку.

Нарешті, є ще одна група бенефіціарів такого рішення, і вони насправді отримають найбільшу вигоду — це компанії, що дотують тариф для населення за механізмом ПСО — здебільшого Енергоатом (близько 80%) та частково Укргідроенерго. Ці компанії покривають різницю між реальною ціною електроенергії (яка зокрема включає плату за її розподіл) та фіксованим тарифом (4,32 грн/кВт·год).

Побутові споживачі — це виключно другий клас напруги. І скорочення тарифу на розподіл на другого класу знизить реальну ціну електроенергії, а отже, зменшить витрати Енергоатому та Укргідроенерго. У цих компаніях залишиться більше коштів: в середньому 38 коп. на кожну 1 кВт·год. Отак з миру по нитці — гіганту капітал. І це на додачу до того, що ці компанії акумулюватимуть більший ресурс після підвищення тарифу з 2,64 до 4,32 грн/кВт·год.