Еритритол у продуктах може підвищувати ризик інсульту — нове дослідження

Скандал навколо Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків продовжує розвиватися, привертаючи увагу не тільки української, а й міжнародної громадськості. Інцидент, що стався через виставку "Скарби самураїв: художні деталі мечів та мініатюрна скульптура Японії", яка проходила у Вільнюсі з весни 2025 року, спричинив обурення та численні суперечки.

14 травня литовські музейники під час звірки ящиків із експонатами зафіксували відсутність 49 предметів — здебільшого цуб (обмежувачів руків’я японських мечів), створених у XVII–XIX століттях. Серед них були унікальні зразки зі сценами з «Сказання про хейке», із соколиним полюванням, мавпою, що тягнеться за плодом, селянськими постатями, човном серед прибережних трав, літераторами в бамбукових гаях, пташками на гіллі, водяними ліліями, якорем серед хвиль.

Більшість цуб виготовлено зі сталі й бронзи з використанням ковки, литва, гравірування, золочення та інкрустації камінням. Страхова оцінка кожного експоната коливається від 600 до 3500 євро, середня — близько 1000 євро. Найдорожчими вважаються цуби школи Сотен, які мають значну мистецьку й історичну цінність.

Після виявлення нестачі уповноважена представниця Музею Ханенків у Литві Юлія Самойлова повідомила головного зберігача фондів у Києві Олену Крамареву. Того ж дня у фондосховищі в Києві знайшли два запаковані ящики зі «зниклими» цубами, які так і не були відправлені. Музей стверджує, що це адміністративна помилка з боку зберігача.

Проте митниця зафіксувала факт невідповідності декларації: через пункт “Київ-центральний” виїхало 512 експонатів, а реально відправлено 463. Тобто 49 предметів були заявлені як вивезені, але фізично залишилися в Києві. Це формально підпадає під ст. 201 ККУ (контрабанда культурних цінностей), де передбачено до 7 років позбавлення волі.

Для вивезення предметів Музейного фонду України за кордон необхідно отримати свідоцтво Мінкульту. Воно видається на 6 місяців і передбачає лише тимчасове вивезення. У випадку Музею Ханенків документи оформлялися як для «наукових досліджень», а не просто для виставкової діяльності. Цим процесом, за свідченнями джерел, керували чиновники Департаменту культури КМДА.

12 вересня директор департаменту Сергій Анжияк звернувся до Мінкульту з листом, у якому приклав звернення директорки музею Юлії Ваганової. У ньому вона просила врегулювати питання митних документів та визнавала, що зберігач фондів уже отримав адміністративне стягнення.

Згідно з інструкцією Мінкульту, митники мали обов’язково звірити кількість і фото всіх експонатів. Цього зроблено не було. Натомість на Київській митниці пояснюють: «Там була тисяча екземплярів, хто буде їх поштучно перевіряти?». Центральний апарат ДМСУ ж наголошує: «У такий час ми зобов’язані перевіряти все. Два ящики із майже 50 предметами — це велика частина колекції. Їх не могли не помітити».

Деякі експерти вважають, що ситуація могла бути використана як прикриття для контрабанди — під виглядом «великих партій» експонатів могли вивозити сторонні культурні цінності чи приватні колекції. Інші ж говорять про банальну халатність, однак і вона свідчить про системні «дірки» у митниці та можливі домовленості між чиновниками культури й митниками.

Формально всі цуби нині на місці — у Києві, але митниця не дає дозвіл на повернення колекції з Литви через підозри у маніпуляціях із документами. В результаті 463 експонати залишаються «заблокованими» і можуть офіційно вважатися незаконно вивезеними після завершення терміну дії свідоцтва.

Народна депутатка VII–VIII скликань Наталя Новак нагадала: «У фондах музеїв повно підробок. Адже було поширеною практикою, коли картини брали в адміністрації чи міністерства, а повертали копії. Потрібна всеосяжна ревізія».

Історія зі зниклими самурайськими цубами з Музею Ханенків оголила одразу кілька проблем:

недосконалість митного контролю,

ручне управління культурними процесами в КМДА,

ризики підміни чи незаконного вивезення культурних цінностей.

Цей скандал може стати каталізатором масштабної перевірки музейних фондів і процедур їхнього вивезення за кордон. Бо головне питання, яке сьогодні турбує і експертів, і суспільство: скільки оригіналів експонатів насправді залишилося у сховищах київських музеїв?

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

Це інтерв’ю з’явилося в мережі лише 15 листопада, але вже встигло привернути увагу громадськості, адже в ньому Денщик детально описав передумови та деталі конфлікту з Федоровим.

Поо це пише видання 360ua.news.

Максим Денщик поділився своїм досвідом двох зустрічей з Іваном Федоровим, під час яких на нього здійснювався тиск. В інтерв’ю він заявив, що Федоров пропонував йому добровільно залишити свою посаду, а згодом почали дзвонити інші особи, “від губернатора”, з подібними вимогами. Денщик стверджує, що після цих розмов він чітко висловив свою позицію — не планує йти з посади, оскільки працює на громаду Запоріжжя, а не на інші інтереси.

Зокрема, в інтерв’ю Денщик згадує про розмову з Андрієм Бугарем, першим заступником голови Запорізької міськради. Бугар, за словами Денщика, відкрито заявив, що у них є своя команда з Мелітополя і що він повинен залишити посаду за власним бажанням, відповідно до волі Івана Федорова. Однак Денщик категорично відмовився від цих вимог, наголосивши, що він працює в Запоріжжі на користь місцевої громади. Це стало останньою розбіжністю між ними, після якої Денщик відмовився йти з посади.

Незадовго до вбивства, Денщик опублікував пост у соціальних мережах, в якому заявив про “тиск та погрози” з боку Івана Федорова. Його смерть настала після кількох місяців загроз і маніпуляцій. За даними правоохоронців, підозрювані в його вбивстві — представники так званої організованої злочинної групи ОЗУ “Мелітопольські”. Згідно з розслідуванням, ці люди мали тісні зв’язки з місцевими елітами, що сприяли тиску на Денщика.

Цікаво, що після вбивства Денщика, Іван Федоров видалив зі своїх соціальних мереж всі згадки про трагічний інцидент. Цей факт викликав додаткові запитання у місцевих активістів та громадськості, які звернули увагу на те, що реакція чиновника на загибель Денщика була вкрай стриманою.