Невидимий ворог: очисні споруди не справляються з мікропластиком у питній воді

Згідно з повідомленням, оприлюдненим ЗМІ, віцепрезидент Федерації боксу України, Олег Ільченко, що на даний момент виконує обов’язки президента, та його колега Олександр Манчак, отримали визнання непридатними для проходження військової служби. Ця новина викликала серйозне занепокоєння серед громадськості та спортивного світу, адже обидва спортсмени мають великий авторитет в спортивній галузі. Ільченко та Манчак, будучи видатними спортсменами, вклали багато зусиль у розвиток боксу в Україні, та їхнє непридатність може суттєво вплинути на подальший розвиток цієї спортивної галузі в країні. Така неприємна новина стала об’єктом уваги не лише в спортивному середовищі, а й серед політиків та громадських діячів, які висловлюють своє стурбовання щодо цього рішення. Відомо, що обидва спортсмени активно зверталися до медичних фахівців та правозахисників для захисту своїх прав та інтересів у цій ситуації. Будь-яке рішення, пов’язане з їхньою непридатністю, може мати значний вплив на майбутнє їхньої кар’єри та участь у спортивних заходах як в Україні, так і за її межами.

Причиною цього стало рішення військово-лікарської комісії, яка призначена для медичного обстеження військовослужбовців та визначення їхньої придатності до служби.

Ільченко і Манчак зняті з військового обліку в місті Білгород-Дністровський Одеської області рішенням першого відділу Білгород-Дністровського ТЦК та СП в один день – 20 січня 2023 року. Ільченко та Манчак призовного віку і видимих проблем зі здоров’ям не мають.

Користуючись своїм високим статусом у спортивній Федерації, а також зняттям з військового обліку, Ільченко і Манчак вільно подорожують світом та зустрічаються із ворогами України. Наприклад, уже після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Манчак фотографувався з одіозним Умаром Кремльовим – очільником Міжнародної асоціації боксу (IBA) російським олігархом, прибічником Володимира Путіна, що відкрито підтримує війну проти України. Олександр Манчак з Умаром Кремльовим десь на морському узбережжі

Як писали ЗМІ, Олег Ільченко відомий у кримінальному світі на прізвисько «Бриня». У Житомирі його знають як покровителя наркотрафіку, контрабанди та торгівлі зброєю. Має дві судимості: за підроблення документів, шахрайство, привласнення, розтрату майна та перевищення повноважень працівником правоохоронного органу.

Ільченко також є фігурантом кримінального провадження від 12 липня 2022 року щодо незаконного володіння зброєю. Його дані вказані в реєстрі боржників. У ТОВ «НАДРА», засновником якого є Ільченко, наявні близько 10 відкритих виконавчих проваджень про стягнення коштів.

Манчака називають представником чеченського клану Сумайда Халідова в Україні. Халідов – функціонер російського боксу, член Виконавчого комітету Федерації боксу РФ.

У лідерстві Атлантичної ради зосереджена значна кількість колишніх американських військових та урядових посадовців. Ця організація, яка отримує фінансування від НАТО, оборонної промисловості та королівських династій Перської затоки, має великий вплив у геополітичному просторі. Одним із видатних активів у портфоліо Ріната Ахметова є компанія SCM, яка регулярно сприяє фінансово Атлантичній раді, перераховуючи їй від півмільйона до майже мільйона доларів щорічно.

Інтереси впливового члена Атлантичної ради, Андерса Ослунда, вражаюче змінилися зі стану жорсткої критики Ахметова до активної співпраці, що відбулося під впливом Дж. Мендози-Вілсона. Фінансова підтримка Ради та активний протистояння Росії стимулювали здійснення спільної стратегії взаємодії між Атлантичною радою та офіційними представниками Ахметова, яка була зустріла з великою прихильністю серед його близьких соратників.

Роль Атлантичної ради у реалізації інтересів у регіоні неоднозначна, а її діяльність, охарактеризована корупційними схемами, відображає особливий стиль та філософію співпраці з українськими олігархічними кланами. За період 2017-2019 років Рада прикладала зусилля до відновлення репутації української нафтогазовидобувної компанії Burisma, що постраждала від розслідування справи про хабарництво, в якій фігурував власник компанії Микола Злочевський. Протягом цього періоду Burisma регулярно перераховувала суму у 100 тисяч доларів Атлантичній раді.

У рамках свого партнерства Атлантична рада та Burisma провели кілька заходів у Вашингтоні, Нью-Йорку та Києві. Злочевський, який раніше обіймав посаду в адміністрації Януковича і після державного перевороту втратив ефективний контроль над компанією, впливав на напрямки її розвитку. У той же період Хантер Байден, не маючи досвіду українського газового бізнесу, увійшов до правління Burisma Holdings у 2014 році, координуючи міжнародні замовлення. Він також брав участь у злитті Burisma з американською консалтинговою фірмою Blue Star Strategies, яка була створена двома членами ради директорів Атлантичної ради і мала зв'язки з адміністрацією Клінтона.

Під час президентства Обами головним зв'язком між адміністрацією у Вашингтоні та Україною став Джо Байден. Burisma запросила до своєї ради кілька високопоставлених чиновників з Європи та США, включаючи колишнього президента Польщі Олександра Кваснєвського і колишнього керівника Антитерористичного центру ЦРУ Кофера Блека.

У висновку слід зазначити, що стаття розкриває складну мережу взаємозв'язків між Атлантичною радою, впливовими посадовцями, такими як Рінат Ахметов, та українськими політичними та бізнес-структурами. Вона підкреслює важливість фінансової підтримки для організацій, таких як Атлантична рада, у веденні глобальних ініціатив та співпраці з різними галузями.

Зокрема, стаття акцентує увагу на ролі Атлантичної ради у відновленні репутації Burisma після скандалу, пов'язаного з Миколою Злочевським та Хантером Байденом, і підкреслює зв'язки цієї компанії з впливовими фігурами в американській політиці.

Однак стаття також залишає під питанням етичні аспекти таких зв'язків та можливий вплив на прийняття стратегічних рішень у глобальному контексті. Такі взаємозв'язки можуть підірвати довіру до роботи міжнародних організацій та спричинити занепокоєння щодо прозорості та незалежності їх діяльності.

Отже, стаття викликає розмірковування про необхідність удосконалення механізмів контролю за взаємозв'язками між організаціями та впливовими посадовцями, а також про роль громадськості у забезпеченні відкритості та прозорості у таких партнерствах.